Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

— Ваше замовлення, шановна, — офіціантка поставила перед Тіною два великих теплих пакета. Дівчина хутко розрахувалась і пішла геть. Її неприємно вразило те, наскільки неприязно та відсторонено до неї ставились місцеві жителі. Тіна не звикла і до такого зневажливого сервісу, пропрацювавши все життя у бутику, де кожен гість на вагу золота. «Сподіваюсь, хоча б у їжу мені не плюнули» – подумала Тіна. А коли вона згадала, як нахабно дозволила собі говорити з нею ця Стефанія, Тіні аж у грудях стисло. «Це несправедливо! Вона мене зовсім не знає. Чому таке ставлення?». Очі дівчини мимоволі наповнились сльозами, та, на щастя, вона встигла вийти з кафе на двір. «Ну от я знову себе жалію» – подумала Тіна і розплакалась. У такому розбитому стані, дівчина почала спускатись крутими сходами, що вели з подвір’я «Корчми» на дорогу і неочікувано наштовхнулась на щось велике і тепле.

— Що трапилось? — запитав знайомий голос.

 Тільки після того, як Тіна обтерла рукавом сльози, вона впізнала свого вчорашнього рятівника. Чоловік стояв, спокійно дивився на неї і чекав відповіді.

— Нічого, — сказала Тіна і з її очей знову потекли сльози. Так траплялося завжди, коли хтось проявляв до неї увагу в моменти слабкості: ставало тільки гірше.

— Ви, напевно, і дороги-то не бачите за цим водоспадом, — сказав чоловік. — Ходімо, проведу, бо послизнетесь на багнюці.

 Він спробував взяти у Тіни пакети, але дівчина відмахнулась:

— Мені не важко, там просто їжа.

 А оскільки руки у Тіни були зайняті, то чоловік просто взяв її за лікоть, мов дитину, яку ведуть до директора школи. За традицією йшли вони мовчки. На щастя, дорога займала не більше п’яти хвилин. Тіна очікувала, що зараз на прощання буде чергове «бувайте здорові», однак не вгадала.

— Моє ім’я Назар. А Вас як звати?

— Тіна.

— Тіна, буду знати. Бувайте здорові!

 І чоловік пішов, не очікуючи ні подяки, ні доброго слова. Тільки на порозі свого будинку Тіна зрозуміла, що більше не хоче плакати і жаліти себе. Вона мала таке відчуття, ніби її замерзле серце загорнули у теплу вовняну ковдру. «Назар, яке гарне ім’я» – подумала дівчина і зайшла в дім.