Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

– Ваші дурні іграшки зіпсували мені життя. Що мені тепер робити? – сіла на ліжко, підтягнувши коліна до підборіддя й обійнявши себе руками.

    Не хотілося ще вірити, що всі мої старання, все що я терпіла заради того, щоб бути звичайною, все це було дарма і мрії мої тепер так і залишаться тільки мріями.

– Якось я вже взагалі нічого не розумію. Ти що, справді не хотіла бути бойовим магом? – недовірливо запитав хлопець.

– Уявляєш собі? Не всі прагнуть бути бойовиками!

– Вперше з таким стикаюсь та думаю, тут без походу до ректора не обійтись, – задумливо промовив він. 

– То перенеси мене. Ми ж не в стінах академії? – якось приречено запитала я. Розуміла вже, тепер іншого виходу немає і треба буде освоювати цю кляту бойову магію.

     Якщо я колись зустріну того клятого ельфа Ноеля, то точно не стримаюсь і прикінчу його на місці. Навіть не подивлюся, що його вид вимирає у нашому світі, чесне слово, піду на злочин. Нащо взагалі було створювати таку гидоту?

– Я звісно не проти подарувати тобі свою кофту. Вона тобі навіть більше личить, але не думаю, що наш ректор оцінить таку твою ефектну появу, – відповів бойовик єхидно мені посміхаючись. 

– Ой! – я нарешті глянула на себе та стрімголов кинулася до ванної кімнати, пригадуючи, як вчора скидала там свій одяг. Який сором…

– Я казала, що ненавиджу тебе? Ні. Я готова тебе вбити! – прокричала йому через двері вбиральні.

– З якого б це дива? Я така ж жертва обставин, як і ти. Віра відчини, будь ласка, дам тобі твою сорочку До речі висушив її спеціально для тебе, – відгукнувся він прямісінько за дверима. 

– Яка я тобі Віра? Еля мене звати, – буркнула визирнувши у щілину і видерла з його рук свою річ. 

– А вчора ти була не проти… Мене, до речі, Герман звати. Ми з тобою через таке пройшли, а ти навіть ім'я моє не знаєш, – продовжував стовбичити під дверима цей гад.

– Воліла б і не знати, і забути все, що тут було. То була не я, а туман бажання. Так що зараз перенесеш мене і ми забудемо про існування один одного. Нічого не було!!! – прокричала йому, швидко одягаючись і намагаючись хоч якось зализати розкуйовджене волосся. 

    Глянула на себе в дзеркало і завмерла. Там ніби зовсім інша дівчина відображалась. Доросліша якась. Губи припухлі, очі блищать від невиплаканих сліз відчаю, а на щоках рум'янець сорому. 

– Не думаю, що це так просто, Віра, – тихо промовив він у кімнаті, але я почула й це. 

     Кабінет ректора знаходився у центральній частині академії на другому поверсі. Варто зазначити, що наша альма-матер мала досить незвичну архітектуру у формі велетенської квітки, де кожна з "пелюсток" це окремий факультет, а в серцевині “квітки” знаходяться приміщення загального користування, такі як бібліотека, їдальня, святкова церемонна зала, а також кабінети ректора, деканів, магістрів та їхніх помічників. Тому фактично факультети між собою майже ніколи не перетинаються на довго у стінах академії.  

  Герман переніс мене прямісінько під кабінет ректора і звісно зробив це дуже нахабно – міцно обіймаючи у процесі перенесення, хоча я й не великий спец у порталах, знаю здебільшого тільки теорію, бо це річ дорога і далеко не всім доступна та навіть я знаю, що для парного переносу достатньо просто тримати за руку. 

– Я вб'ю тебе і скажу, що то був не контрольований викид емоцій, – прошипіла йому, віддираючи нахабні руки від себе.

– Не вийде, крихітко. То я тільки вперше не очікував від тебе нападу і навіть тоді реакція тіла спрацювала раніше за власний розум. Тепер зненацька ти мене вже не застанеш.

– Тоді здам вас зараз усіх ректору. Не думаю, що за Туман в академії вас усіх похвалять. А якщо з дівчатами щось трапилось, то будьте певні, я піду до кінця, – тихо прошепотіла йому. 

– Нічого твоїм дівчатам не сталося, я в цьому впевнений. Там скоріше Ліму дісталося. А стосовно Туману, то тут, Віра, в тебе нічого не вийде. Його дія закінчилась і зараз ти вже не маєш жодних доказів. А якщо хочеш знайти винних, то подивися на себе у дзеркало. Хотіла б врятувати дівок, тоді треба було б бігти в інший бік і звати на допомогу, а не кидатись з голими руками на невідоме. Просто уяви як все по інакшому могло б тоді бути. Ти б не надихалася тої гидоти й залишилася б сірим мишеням, а ми б були виведені на чисту воду і понесли б усі справедливе покарання, бо тоді ще можна було б магічно виявити Туман, навіть не відкриваючи ті двері. Ось так солоденька, – прошепотів він у відповідь, поступово нахиляючись до мене і не знаю чому, але цими своїми діями просто гіпнотизуючи мене. 

     Кліпнула декілька разів і відсахнулася від нього, а в середині розквітало гірке розуміння – він повністю правий. Я з переляку зробила неправильний вибір і в цьому всьому теж є моя вина. Треба було шукати хоча б коменданта гуртожитку, але тепер вже пізно про це думати. Я стою перед кабінетом ректора у вихідний день з велетенською проблемою і спустошенням в середині та надією, що Арій Драгг, наш вельмишановний ректор, як завжди працює й у вихідні.

– Тоді запам'ятай три речі. Перше –  ми с тобою не знаємо один одного і ти забудеш усе, що було цієї ночі. Друге – я не Віра і ніколи так мене не називай. Третє – тримайся від мене якомога далі, якщо не хочеш, щоб я вигадала як тобі помститись, – зі злістю промовила я, завершуючи розмову і вже тримаючи ручку від дверей кабінету.