Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона"

Глава 14

Крокуючи за дівчиною в бік, як вона сказала, «зупинки», принц пильно стежив за обстановкою навколо. Тривожне почуття не залишало. Усіми фібрами душі відчував чужий ворожий погляд. Ловив кожен зайвий рух ще з далеку. Сплески магії то тут, то там. Хто б за ними не пішов, він мав силу.

Тільки повністю зосередитися на роботі йому не давала дівчина, що крокувала попереду. Ось і зараз він ловив себе на тому, що продовжує милуватися її стрункими ніжками. Щоразу доводилося себе смикати, і повертати думки на місце, але вони знов відлітали слідом за цими легкими кроками. Незважаючи на всі старання, час від часу на його обличчі починала розпливатись задоволена посмішка. Одне йому подобалося на цьому світі: одяг, що відкривав так багато погляду. Ці «джинси», що не залишали місця для фантазії, збуджуючи та водночас нервуючи. Відчував принц себе чудово, але лише до того часу, поки на Світлану не глянув інший чоловік. Після цього його високості доводилося, зчепивши зуби, стримуватися щосили, щоб самому не вбити когось ненароком. Щоразу він хапався за місце на ремені, де розташовувався зазвичай його меч, і, натикаючись на порожнечу, в досаді стискав кулаки.

У цьому убогому світі він не міг відстояти честь коханої жінки, як звик, з мечем у руках, щоб жоден липкий погляд не торкнувся цього милого створіння. Подібне приводило Дракона в сказ. Що за дивні звичаї? Слово "честь" тут було не в честі.

***

Забравшись у задушливу середину транспорту, я швиденько вмостилася на вільне місце. У цей час народу вже поменше, але все-таки чим ближче під'їжджали до центру, тим більше набивалася маршрутка.

Ванька з другом залишилися стояти біля мене, відокремивши стіною від оточуючих. Так кумедно, ніби з охоронцями їду. Можна було б розслабитися і отримувати задоволення від поїздки, наскільки це можливо, але поруч зі мною завертівся дядечко, що дрімав до цього. Варто йому лише злегка повурухнутися, як відчула алкогольний дух, що виходив від нього. «Коли тільки встиг, ранок ще на подвір'ї?»

Чоловік розплющив очі, каламутним поглядом обвів обстановку, і несподівано повалився на мене, вдавши, що спить, придавивши всією своєю вагою.

- Їй! - уперлася в нього руками, намагаючись повернути у вихідне становище. - Ви що творите?

Він був здоровим і важким, мені довелося б терпіти таке становище, тому що вибратися самостійно було важко. Несподівано мене ніби невідомою силою висмикнуло з сидіння.

- Вибач! - прошепотів мені на вушко Ванькін друг, в руках якого в одну мить я опинилася.

Навіть здивуватися не встигла, коли цей товариш, скориставшись ситуацією, притиснув мене до себе на кілька секунд, а потім дбайливо опустив поряд.

Далі він схопив п'яничку і, ніби в тому було не більше кілограма, підняв і, витягнувши в прохід, практично переніс на одиночне сидіння навпроти. При цьому вид у інтуриста був такий лютий, ніби він зараз викине чоловіка через вікно, навіть злякатися встигла за невдаху п'яницю.

Можливо, що й полетів би алкаш кудись подалі, якби не втрутився Ванька, який вчасно встиг свого друга зупинити. Що він йому шепотів, мені було не чути, вловила лише уривок фрази, дуже схожий на: «Ваша Високість, не можна в цьому світі».

Можна було тільки дивуватися з того, як ці двоє примудряються дуріти навіть у такій ситуації.

Зате вся маршрутка дивилася на нашу трійцю, начебто ми були інопланетянами. Хтось схвально, а хтось і ні. Що цікаво, вся слабка половина тих, хто сидів у транспорті, явно перейшла на бік моїх охоронців, а сильна їх точно засуджувала. Що вдієш, схильний наш мужик до випивки, це народна чума, від якої порятунку немає.

- Сядь, будь добра! - промовив інтурист, зробивши трюк з алкашем і обернувшись до мене, він навіть не захекався, перенісши майже дев'яностокілограмового дядька повітрям.

Прозвучало скоріше як наказ, ніж прохання, але я не стала суперечити, і швиденько залізла на сидіння, що звільнилося під віконцем. Зрозуміла, що зараз краще з ним не сперечатися. Та й не люблю я зайвої до себе уваги, і так усі пасажири дивилися на нас, як на тубільців, що вискочили з джунглів.

Ванькін друг тут же сів поруч зі мною і пробурчав собі під ніс:

- Мені цей світ дедалі все більше не подобається!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно