Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

сподобався юнакам. Вони дали йому списа і запропонували прилучитись до якого-небудь гурту, позаяк всі розбились на два гурти і боролись один з другим поодиноко або всі разом. Не можна було надивитись на Саїда. Він так швидко літав на коні, так влучно кидав списа, що незабаром всі одноголосно визнали його переможцем, а брат каліфа і син великого візира захотіли попробувати з ним свої сили і вміння. Алі, брат каліфа, через кілька хвилин мусив скоритись, але син великого візира так ловко оборонявся, що довелося відкласти боротьбу до другого разу.

На другий день тільки й говорили у Багдаді про вродливого, багатого і хороброго чужинця.

Аж ось Саїд знову пішов до феї і найшов там ще краще убрання і зброю. На цей раз мало що не весь Багдад збігся глянути на боротьбу. Сам каліф вийшов на балкон. Йому так сподобався Альманзор, що він власноручно повісив йому на шию велику золоту медаль на золотім ланцюгу за його уміння нападати і оборонятись. Одначе друга блискуча перемога викликала заздрість у молодих багдадців.

Як, говорили вони між собою, якийсь чужинець являється в наше місто відібрати нашу славу і честь. Та хіба можливо, щоб він по всім світі розніс чутки, що у Багдаді не знайшлось ні єдиної душі, хто б міг його подолати.

І п’ятеро чи шестеро юнаків поклали, наче ненавмисне, напасти на нього.

Саїд помічав, як вороже дивилися на його дехто із багдадських юнаків, як щось пошепки говорили і показували на нього. І на своє здивування Саїд угледів між ними того самого юнака, якого він кинув на землю біля крамниці Кулум-бека. Він завжди дивився на Саїда з якоюсь злістю в очах. І Саїд починав уже боятись, що він пізнав його по зросту або по голосу і швидко викаже його другим, і віддасть на сором та глум ображеним багдадцям.

Але обережність і відвага, а разом з тим і прихильність брата каліфа і сина великого візира врятували Саїда від лиха.

Коли вони угледіли, що Саїда оточили декілька ворогів і хочуть його скинути з коня і відняти зброю, вони кинулись на поміч Саїдові і розігнали злочинців, погрозивши не пускати їх більше на арену.

Більше чотирьох місяців Саїд дивував собою багдадців, більше чотирьох місяців він був у всіх на устах. Але незабаром сталася з ним пригода. Раз колись увечері, вертаючись додому, він догнав четверо якихось людей, які йшли і тихо розмовляли між собою. Голоси їхні здалися знайомими Саїдові. Підійшовши ближче, він розібрав, що говорять вони мовою розбійницької ватаги Селіма.

«Чи не задумують вони якого-небудь злочинства»,- промайнула думка у Саїда. Він ще ближче підійшов до їх і підслухав усю розмову.

- Вартовий же виразно сказав нам, що ця вулиця тягнеться ліворуч від базару. Там, напевно, він буде сьогодні вночі вкупі з великим візиром.

- Нічого,- відповів другий.- Великого візира я не боюся, він уже занадто старий, а от каліф, кажуть, чудесно володіє мечем. Звичайно, їх боятись нічого, але напевно за ними здаля іде варта.

- Нічогісінько, заспокоїв третій.- Коли доводилось кому-небудь його стрівати вночі, то завжди одного, рідко з візиром або Мессуром. Запевняю вас - сьогодні він буде в наших руках, але, товариші, убивати його не слід, бо за його живого нам дадуть значно більше, ніж за мертвого...

- Звичайно, за живого дадуть більшого викула, але доки що буваймо здорові. Пам’ятайте, за годину до півночі! - І всі четверо розійшлися в різні боки.

Змова злякала Саїда. Він поклав негайно попередити каліфа, пробіг уже декілька вулиць, але згадав, що каліф може йому не повірити, розсердиться, а то і прожене, бо Мессур розказав каліфові про його як про нахабного брехуна.

Нічого не лишалося, як покластись на свого власного меча і врятувати каліфа від розбійників.

Тому Саїд не вернувся додому, а сів на сходах мечеті і став чекати ночі. Як тільки сховалося сонце і стало темно, він встав і пішов через базар на ту вулицю, яку згадували араби.

Сховавшись у куток, він став чекати. Аж ось пробігли дві якісь тіні. Попереду Саїд подумав, що це ідуть каліф і великий візир, але один з них ударив в долоні, і в ту ж хвилину двоє других, пригинаючись і оглядаючись на всі боки, підбігли до них. Перекинувшись декількома словами, вони розійшлись. Троє стало недалеко від Саїда, а четвертий став ходити вперед і назад.

А ніч була темна, як могила.

Пройшло, може, ще з півгодини. Знову якісь тіні, якісь постаті, крик і дзвін мечів. Вихопивши дамаську шаблю і крикнувши: «Хай гинуть вороги великого Гаруна!», Саїд кинувся вперед. Засичала шабля, врізалась у розбійницьке тіло, і хтось як підкошений упав на землю. Другий накинув петлю на шию Гаруна аль-Рашіда, Саїд замахнувся - і рука розбійника відлетіла набік. Третій кинувся було ззаду на Саїда, але Гарун глибоко в груди застромив йому стилета. Четвертий араб, бачачи лихо, кинув свою шаблю і швидко зник у темряві ночі. Саїд знав, кого він вирвав із хижих рук.

Каліф підійшов до Саїда і спитав:

- Я нічого не розумію, скажи, як це сталось, як послав тебе Аллах в цю хвилину мені на поміч? Як ти міг узнати про їх замір?

- Великий царю,- відповів Саїд,- сьогодні увечері я вертався додому по вулиці ель-Мелек і випадково підслухав розмову арабів, серед яких мені доводилось жити. О, я добре знаю ту мову, яку вживають вони тільки між собою! Вони змовлялись взяти тебе в полон, а великого візира убити. Було вже пізно, я не встиг би тебе попередити, і мені лишалось тільки піти на те місце, де хотіли вони на тебе напасти.

- Спасибі!.. - сказав Гарун,- але нам не слід довше тут оставатись. Візьми цей перстень і приходь завтра до мене. Ми тоді побалакаємо довше, і я побачу, що зараз для тебе найпотрібніше. Візире, рушаємо, нам небезпечно тут оставатись.

Каліф уже збирався іти, але візир попрохав його почекати хвилину, і, вийнявши гаманець, віддав його здивованому Саїдові.

- Юначе! - сказав великий візир.- Пресвітлий каліф може зробити для тебе все, що ти захочеш, може взяти тебе навіть за сина... Я ж можу дати тобі небагато і те, що можу зробити сьогодні, не відкладатиму на завтра. На, візьми