Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

Фея усміхнулась.

- Ти, треба сказати, слова не підеш позичати,- відповіла вона.- Але, на жаль, Саїде, це неможливо. Тепер ти на чужині, і я нічого не в силі зробити для тебе чудовного. Я навіть не зможу вирвати тебе із рук цього злодія, Кулум-бека, що живе під захистом твого найлютішого ворога.

- Виходить, що я маю не тільки друга, а й ворога? - спитав Саїд.- А проте я давно уже переконався в цьому. Одначе, чи не могли б ви мені допомогти хоч порадою. Я хотів спитати - чи не піти мені до каліфа за порятунком?

- Каліф, треба сказати, дуже розумна людина, але він все-таки людина. Мессурові він вірить, як самому собі, а Мессур вірить Кулум-бекові, який давно вже встиг розказати про тебе цілу байку, ну, а Мессур розповів каліфові, і коли б ти звернувся до каліфа, то він обійшовся з тобою дуже погано. Одначе я бачу по зорях, що згодом ти придбаєш велику прихильність каліфа.

- Це дуже зле,- зітхнув Саїд,- доведеться мені ще деякий час служити у Кулум-бека. Але, моя золота фея, я хочу просити вас зробити для мене одну ласку. Я з дитинства звик до меча, лука і списа, і, здається, немає кращого на світі, як герці. Десятки шляхетних і вільних юнаків щотижня ідуть показувати своє уміння володіти зброєю, і як хотілось би мені мати убрання, зброю і їхати поруч з ними, ніким не пізнаним. На жаль, ніхто з базару не має права навіть ступати ногою на арену.

- Ти весь у батька твоєї матері. О мій хлопчику, запам’ятай цей будинок! І щотижня ти найдеш тут коня і двох слуг, і воду, якою тобі варт лише умитися, щоб ніхто тебе не пізнав із багдадців. А тепер, Саїде, прощай. Через шість місяців твій свисток засвистить, і, будь певен, Зулейма його почує.

Юнак вернувся на базар. Біля крамниці Кулум-бека стояла велика юрба. Хлопчаки танцювали круг торговця і глузували з нього. Старі реготали, а сам Кулум-бек стояв біля дверей, тремтячи від злості і сорому з хусткою в одній руці і з покривалом у другій. Вийшло це так. Кулум-бек став закликати покупців, але ніхто не хотів купувати у його. Аж ось ідуть якихсь двоє чоловіків, щоб купити подарунки для своїх жінок. Вони декілька разів пройшлись уже біля крамниці, наче шукаючи когось. Кулум-бек закричав:

- Ей, панове, сюди! Що купуєте? У мене чудесний крам!

- Так то так, діду, може, в твоїй крамниці крам і гарний, та наші жінки мають свої примхи. Вони звикли купувати крам тільки у вродливого Саїда. З півгодини уже ми ходимо тут і розшукуємо його. Коли покажеш нам, де його крамниця, то ми другий раз купимо у тебе.

- Хвала Аллахові! - сказав Кулум-бек.- Сам пророк привів вас до мене... Заходьте - це і є його крамниця!..

Один із покупців покотився від сміху, а другий подумав, що Кулум-бек сам хоче посміятися з нього, і вилаяв торговця. Кулум-бек розсердився і покликав сусідів, щоб ті засвідчили, що в цій крамниці, а не в якій-небудь іншій, торгує вродливий Саїд. Але сусіди давно вже збиралися помститись над Кулум-беком, що відбиває у них кращих покупців, і нічого не сказали. Тоді два покупці напали на брехуна, а Кулум-бек став кричати «рятуйте» і скликати цілу юрбу.

Всі раділи, що нарешті дістанеться старому та скупому дурневі. Хтось уже зібрався подержати його за довгу бороду, але чиясь рука схопила парубка і повалила на землю.

Перед юрбою стояв Саїд. Угледівши його, Кулум-бек зрадів і закричав:

- Ось вам і Саїд! Чого ще вам треба? Адже ти ж, Саїде, в оцій крамниці торгуєш?

Юрба зареготала, бо вона і без того це знала, а повалений Саїдом парубок встав з землі і, шкутильгаючи, зник у юрбі.

- О, найперша і найясніша зоре всього базару,- закричав до Саїда Кулум-бек, входячи в крамницю.- Ах, як той розбишака лежав на землі, наче ніколи він не стояв на ногах!.. Але прийди ти двома хвилинами пізніш, і мені не треба було б іти до цирульника, щоб розчесати бороду. І чим тільки я віддячу тобі?

Тільки співчуття примусило Саїда заступитись за свого господаря. Тепер він навіть каявся, що комусь заважив розчесати бороду Кулум-бекові.

- Шкода,- пожалкував Саїд,- може, він без бороди трошки б подобрішав.

Одначе він скористувався добрим настроєм торговця і виправив у його один вільний вечір на тиждень.

Через декілька днів, у середу, коли шляхетні юнаки збирались на великій площі для воєнної розваги, він сказав Кулум-беку, що хоче цього вечора погуляти по місту, а сам пішов до того будинку, де жила фея. Як тільки він постукав, двері розчинились, і слуги повели його по сходах у світлицю. Насамперед вони дали йому води умитись. Саїд умився, і його обличчя не можна було пізнати. Дивлячись на його чорну густу бороду, йому можна було принаймні дати літ 30. Потім слуги повели його в другу кімнату і одягли його в таке убрання, що сам каліф згодився б в нім оглянути військо в найбільше свято.

Коли Саїд, одягнений і озброєний з голови до ніг, виходив з кімнати, один із прислужників дав йому шовкову хустку, сказавши, що цією хусткою, як тільки він витре обличчя, і борода, і смуглявість зникнуть у той же ожент. 2 На дворі стояло троє осідланих коней: на самого кращого скочив Саїд, на двох других - слуги, і через декілька хвилин вони уже були на площі. Уже по дорозі звертали увагу багдадці на пишне убрання і озброєння Саїда, а коли той в’їхав на арену, всі, як один, глянули і задивились на його. А серед присутніх, треба сказати, були самі брати каліфа.

Коли наш юнак спинив коня, син великого візира 3 з кількома товаришами підійшов до його, вклонився, запросив його взяти участь у розвазі і спитав, хто він і звідки родом. Саїд відповів, що звуть його Альманзором, що сам він родом аж із Каїра і так багато наслухався про відвагу і ловкість багдадських юнаків, що й сам захотів угледіти їх на власні очі. Альманзор дуже