Читати книгу - "Макбет, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Малкольм
Сумую лиш за тим, у що я вірю,
А вірю в те, що знаю, й в слушний час
Допоможу, опору мавши в друзях.
Слова я ваші й так ще зрозумів би:
Тиран, чиє ім’я язик нам ранить,
Вважався чесним, ви його любили,
І вас він поки що не зачіпав.
Я молодий, і можете ви мною
Його власкавити - ягня безвинне
Принісши богу гнівному у жертву.
Макдуф
Не зрадник я.
Малкольм
Але Макбет - зрадливий,
І доброчесність часом відступає
Перед наказом короля. Даруйте:
Мої слова, звичайно, не про вас,
Є ж світлі ангели, хоч найсвітліший
Із них упав. Та хай все зло добром
Прикинеться, добро добром лишиться.
Макдуф
Кінець моїм надіям.
Малкольм
Чи не з них
І почалися сумніви мої?
Як ви могли, не попрощавшись, кинуть
Дружину і дітей - це найдорожче
У світі? Вас образити не хочу,
А хочу бути тільки обережним.
Ви, може, й чесний чоловік, а це
Лише мої думки.
Макдуф
Спливай же кров’ю,
Мій бідний краю! Царствуй, тираніє,
Тебе приборкати не сміє чесність -
Твоя-бо узаконена сваволя.
Прощайте ж, принце. Та за всі простори,
Тираном скуті, всі багатства Сходу,
Не стану я мерзотником, яким
Я вам здаюся.
Малкольм
Ви не ображайтесь,
Не винувачу я ні в чому вас.
Я знаю, край наш стогне під ярмом,
В крові, в сльозах, і ран нових щодня
Він зазнає. Є люди, знаю я,
На захист прав моїх готові стати.
Їх тисячі охоче обіцяє
Нам Англія. Та хай я й наступлю
На голову тирана, чи на меч
Я настромлю її,- чи не зазнає
Знущань та утисків мій бідний край
Ще гірших, ніж раніш, лишень засяде
На троні спадкоємець?
Макдуф
Хто ж це він?
Малкольм
Кажу про себе я. Бо стільки в мене
Різноманітних вад, що як розкрить їх,
То й чорний наш Макбет здаватись буде
За сніг біліший. За ягня наш люд
Його вважатиме у порівнянні
З безмежною злочинністю моєю.
Макдуф
Диявола й в пекельних легіонах
Лютішого немає за Макбета.
Малкольм
Так, він жорстокий, кровожерний, хтивий,
Розпусний він, брехливий і підступний,
У всіх гріхах, що мають назву, винний.
Та меж нема й моєму любострастю.
Всіх ваших дочок, жон, матрон, дівчат
Не досить, щоб заповнити водойму
Моєї хоті, що не має спину,-
Всі перед нею знищу я загати.
Як так, то краще хай Макбет царює.
Макдуф
Така нестриманість безмежна - теж
Є тиранія й королів щасливих
Скидала передчасно з тронів славних.
Та ви не бійтесь брать, що вам належить.
Ви можете втішати плоть таємно,
Всіх обманивши виглядом холодним.
В нас дам охочих досить,- хоч який
Ненатлий яструб пристрасті у вас,
Не пожере він всіх готових вашим
Бажанням послужить.
Малкольм
Росте до того ж
В душі моїй розбещеній страшна
Зажерливість. Як стану королем,
Всю знать я переріжу за маєтки,
У цього скарб візьму, у того - замок,
Розпалюючи з кожним разом більше,
Як гострою приправою, свій голод.
На гідних, чесних позови неправі
Я заведу, щоб захопить їх статки.
Макдуф
Зажерливість своїм корінням глибше
Сягає, ніж палка й скороминуща,
Як літо, хтивість,- королів багато
Мечем вона стяла. Та не журіться,
В Шотландії й належного вам досить,
Щоб вас наситить. Вади ці прощенні,
Як є в вас чим їх кращим переважить.
Малкольм
Немає. Що для короля потрібно?
Правдивість, вірність, добрість, справедливість,
Терпіння, милосердя, скромність, щедрість,
Побожність, стриманість, відвага й сила,-
У мене й сліду їх нема, зате
Я повен вад, що усіма шляхами
До мене йдуть. Якби здобув я владу,
Я б вилив згоди молоко у пекло
І зруйнував би спокій на землі.
Макдуф
Шотландіє, Шотландіє нещасна!
Малкольм
Скажіть, чи може краєм керувати
Такий, як я?
Макдуф
Не керувать, а й жити
Не годен він. О бідний мій народе,
Під берлом ти кривавого тирана!
Чи знову діждешся щасливих днів,
Якщо й законний трону спадкоємець
Прокляв себе і геть зганьбив свій рід?
Був праведником царствений твій батько,
А королева-мати, до кончини
Готуючись, життя все провела
Навколішки. Прощай. Твої признання,
Що ними раптом викрив ти себе,
Шлях до Шотландії мені закрили -
Кінець моїм надіям.
Малкольм
О Макдуфе,
Твій правий гнів, що чесність породила,
Розвіяв чорні сумніви мої,
І вірю я - ти чесний і правдивий.
Не раз в тенета ці Макбет-диявол
Ловив мене, й не бути легковірним
З обачності я мусив. Та віднині
Лиш бог суддя між нами,- довіряюсь
Цілком тобі я, й наклепів на себе
Зрікаюсь, і гріхів, що невластиві
Моїй природі. І жінок не знав я,
Ніколи клятви не ламав, багатства
Не прагнув я, був завжди вірний слову
І навіть чорта б чортові не зрадив.
Люблю я правду, як життя. Уперше
Збрехав сьогодні, клеплючи на себе.
А справді відданий я тільки нашій
Вітчизні. Ще до прибуття твого
Тут, на чолі із Сівардом старим,
Зібралось десять тисяч душ, готових
До виступу. Ми вирушимо разом,
Нехай же запорукою звитяги
Нам буде праве діло. Що ж мовчиш ти?
Макдуф
До радості від смутку нелегкий
Цей перехід раптовий.
Входить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макбет, Вільям Шекспір», після закриття браузера.