Читати книгу - "Коли повертається веселка"

в усіх місцевих гінекологів клієнтуру. Всі тільки й казали, що таких лікарів уже не буває, що в Гані добре серце, ніжні руки і що вона лікар від Бога. А те, що вічно нахмурена, так у цьому немає нічого дивного – у неї немає своїх дітей. Розповідали, що вона приїхала сама, ні з ким не товаришувала і листів не отримувала. А через півроку, на початку весни, до неї приїхала подруга Фаня: худа, висока і з широкими плечима. «Майже мужик переодягнений!» – шепотіли за спинами.

«Переодягнений мужик» узяла на себе обов’язки вести господарство: рубала дрова, поралась на городі біля вагончика, ходила по магазинах і на риболовлю. Спочатку всі перешіптувались і ніяковіли, хтось плював услід, побачивши Ганну Михайлівну вдвох із Фанею, але до літа вже перестали звертати на це увагу. Та навіть ті, хто ще не заспокоївся, все одно приходили лікуватись до Ганни.

Ганна Михайлівна скривилась і зачовгала в кріслі, кіт при цьому навіть оком не кліпнув.

– Вже більше тижня, – тихо відповіла Таня.

– Тоді ще рано про щось говорити. Завтра приходь до мене на роботу, принось сечу на аналіз.

– Я завтра в Київ їду, в мене іспити.

– Коли?

– О дванадцятій.

– Встигнеш. Приходь на восьму, прийму без черги. Куди хочеш поступати?

– На журналістику.

– Чия дитина?

Таня опустила очі.

– Я лікар і вмію тримати лікарські таємниці.

– Я не можу сказати.

– Ой, Тетянко, тобі ж усього шістнадцять! – зітхнула Ганна Михайлівна.

– Мені сімнадцять через місяць.

– Знаю, – махнула рукою Ганна. – Я пам’ятаю, як ти народилась. Скільки років твоєму хлопцеві?

– Двадцять один.

– Ти народжувати будеш, чи як?

– Звісно, що буду!

– А якщо він тебе кине? Мужики, вони такі… – Лікарка невизначено махнула рукою.

– Він не такий! – крикнула Таня.

– Усі вони не такі, поки свого не отримають. – Ганна Михайлівна погладила сплячого кота. – Отже, ти вчитися хочеш?

– Так.

– Дивись, дитинко, щоб не довелось вибирати між дитиною і навчанням.

– Навіщо вибирати? Багато хто має сім’ю і вчиться.

Ганна Михайлівна затягнулася цигаркою, випустила дим і закашлялась. Кіт підвів голову, але очі не розплющив. І знову занурився в складки кофтини господарки.

– Чула, твоя мама зараз на відпочинку?

– Так, разом із братом…

– А Володимир Павлович працює і працює.

– Ганно Михайлівно, не кажіть вітчиму, добре?

– Не бійся, не скажу. Але тебе могли побачити…

Гримнули вхідні двері.

– Фаню, це ти? – голосно запитала Ганна Михайлівна.

– А хто ж іще! – пробасила у відповідь Фаня.

– Дякую, Ганно Михайлівно, – сказала Таня, – до побачення.

Опустивши очі, вона прошмигнула повз «переодягненого мужика». І пішла в парк. Там за півгодини вона мала зустрітись із Романом. Таня дуже скучила за ним – його не було цілий день, він їздив до свого діда.

Вона йшла і думала про свою любов до Романа, мріяла про щастя, яке чекає на неї. Він ніколи її не кине, він справді кохає її.

Таня згадала, як їздила до нього в Київ. Він після сесії залишився в столиці, і вони були разом день і ніч. Дома вона сказала, що їздила з Галею до її бабусі.

Роман зняв маленьку квартирку, звідки вони вийшли тільки зранку, щоб поснідати. Обійнявшись, вони гуляли Хрещатиком, і Таня думала, що коли успішно здасть усі іспити, то буде вчитись і жити в цьому місті разом із коханим.

* * *

У парку пахло свіжоскошеною травою. Біля центральної клумби стояло два дерев’яних вози з квітами в пластмасових горщиках, на асфальті лежали маленькі лопатки і грабельки. Таня нахилилась до квітів понюхати і одразу почула:

– Ей, не чіпай!

Вона підвелася і побачила двох босоногих робітниць парку, що сиділи на землі. Старша тримала в одній руці банку, а в другій ложку і спідлоба дивилась на Таню. Друга їла помідор із чорним хлібом.

Таня повернула на бічну алею і сіла на лавку, пофарбовану в зелений колір. Навпроти стояла жовта лавка, але вони з Романом на неї ніколи не сідали. Таня притисла долоню до плоского живота. Невже в неї народиться малюк? Невже вона матиме щастя? Вона буде найкращою дружиною і мамою, вона буде гарно вчитись, вона все буде встигати. Це дуже легко, адже поряд Роман, вони житимуть для малюка і для себе. У них все вийде, бо вони мають щось таке особливе – їхнє кохання. І більше нічого не треба, тільки кохання дає людям щастя й силу.

Таня думала про те, що в неї є трохи грошей. На перший час вистачить. Вона сама їх збирала – адже давно навчилася плести і брала замовлення. Ще вона вміла готувати і прибирати – цим також можна заробляти. Вона знала, що потрібно додати до дешевого крему і шампуню, щоб зробити їх корисними. В неї було безліч рецептів, як зі