Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

противника. Генеральний штурм було розпочато 26 липня. У його ході козакам вдалося в ряді місць захопити ворожі позиції, та все ж втримати їх через відчайдушний опір польських жовнірів і шляхти не вдалося. Тим не менше, становище останніх стало по справжньому критичним, оскільки в ніч на 28 липня козаки насипали навколо польського табору ще декілька валів, а крім того, надійно перекрили будь-яке сполучення тих, хто залишався у фортеці, з навколишнім світом. Унаслідок чого в Збаражі виникли великі проблеми з продовольством, питною водою. Як зауважував з цього приводу автор літопису Межигірського монастиря, «ляхи і шапки свої їдали».

З початком же серпня становище обложенців загалом стало по-справжньому критичним. Від остаточного розгрому захисників Збаража порятувало лише те, що Ян II Казимир, отримавши інформацію про критичний стан захисників Збаразької фортеці, наказав максимально пришвидшити мобілізаційні заходи в державі й, особисто очоливши похід, повів коронну армію та посполите рушення (понад 20 тисяч жовнірів і шляхти та близько 15 тисяч обозних і військових слуг при 30 гарматах) їм на допомогу.

Коли про наближення короля стало відомо в козацько-татарському таборі, у ніч з 3 на 4 серпня відбулася воєнна рада гетьмана Хмельницького та хана Іслама Ґерая, за результатами якої близько 40 тисяч «лутчих» кінних козаків і 20 тисяч татар було знято з облоги Збаразької фортеці та спрямовано навперейми королю. Облогу мали продовжувати козацькі війська під командою військового обозного Івана Черняти.

Піррова перемога Радзивілла під Лоєвом

У той час як на Волині війна набувала дедалі жорстокіших форм, поволі бойові дії розгортались і на пограниччі України та Великого князівства Литовського. Спочатку козацький полковник Ілляш Голота на чолі 7 тисяч повстанців атакував литовські війська під містечком Загалля. Скориставшись із фактору несподіванки, Голоті вдалося завдати супротивнику значних втрат. Однак драгуни й німецька піхота, які підоспіли на допомогу обложеним, вирівняли ситуацію та зуміли загнати козаків у дуже невигідні для них позиції на краю болота. У бою загинув полковник Голота. А його військо зазнало тяжкого погрому. А вже 18 липня литовська кіннота під командою князя Януша Радзивілла швидким маршем вирушила під Лоїв, де козаки чернігівського наказного полковника Степана Подобайла заклали на лівому березі Дніпра, у районі впадіння в нього річки Сож, укріплений табір. У такий спосіб козаки намагались перекрити литовським військам шлях на Київ, адже в районі Лоєва було облаштовано переправу через Дніпро.

Загалом у розпорядженні литовського гетьмана перебувало близько тисячі гусар, дві тисячі козаків (мається на увазі вид легкоозброєної кінноти, а не соціальна група), шістсот рейтарів, майже дві тисячі драгунів, півтори тисячі німецької піхоти та сімсот піхотинців польсько-угорських. Щоправда, частину військ, переважно піхоти, Радзивілл був змушений залишити в гарнізонах Слуцька й Несвіжу, а також у таборі під Річицею для несення караульної служби.

У розпорядженні полковника Подобайла під Лоєвом було близько трьох тисяч козаків. На озброєнні було декілька гармат. І, зважаючи на стратегічне розташування козацьких позицій, хотів Радзивілл того чи ні, але продовжувати рух литовського війська, не знищивши табір Подобайла, він не міг. Отож, підтягнувши до Лоєва головні свої сили, Радзивілл віддав наказ про обстріл козацьких позицій. Штурм позицій Подобайла розпочався під вечір 23 липня, але бажаного успіху литовцям не приніс. Прицільний козацький вогонь з мушкетів і аркебузів зупинив наступ польської та німецької піхоти Ґосєвського, що наступала з півночі. Зрозумівши марність сподівань на швидкий успіх, Радзивілл наказав частині кінноти переправитися через Дніпро, здійснити обхідний марш й атакувати козацькі позиції з тилу.

Саме в розпал реалізації цього плану, що розпочалась 25 липня, литовському гетьману повідомили про наближення потужного козацького війська під командою наказного гетьмана Станіслава Михайла Кричевського. Отож відтепер операція, направлена на здобуття табору полковника Подобайла, втрачала свою нагальність, і на порядок денний висувалось завдання знищення корпусу Кричевського. Але, перш ніж розповісти про саму битву, варто хоч би побіжно зупинитись на особі самого наказного гетьмана, козацького старшини надзвичайно цікавої долі.

Станіслав Кричевський народився в сім'ї шляхтича з Берестейщини. Раніше православний рід Кричевських на момент народження Станіслава слідом за іншими українськими магнатами й шляхтичами вже прийняв католицтво. Поступивши на службу до коронного війська Речі Посполитої, завдяки особистій мужності й здібності до військової справи Кричевський користувався заслуженим авторитетом серед жовнірів і командування. Особливий респект до здібного офіцера виявляв великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, під командою якого він воював як ротмістр гусарської хоругви під час війни зі Швецією в 1627— 1629 рр. І вочевидь, завдяки саме його протекції 1643 р. Кричевський отримав призначення на полковника Чигиринського реєстрового полку.

Перебуваючи на Чигиринщині, Кричевський зблизився з тамтешньою козацькою старшиною. З багатьма козаками мав добрі приятельські стосунки. Попри різну конфесійну належність доводився кумом чигиринському сотнику Богдану Хмельницькому. Восени 1647 р. саме чигиринський полковник сприяв звільненню Хмельницького з-під варти. Утім, навесні наступного року був одним з тих старшин, котрі очолювали виправу реєстровців на Січ з метою придушення козацького виступу. У тих буремних подіях, на відміну від більшості козацьких старшин, які перейшли на бік повсталих, Кричевський до кінця зберіг вірність королеві. За це був засуджений товариством до смертної кари. Проте зрештою був помилуваний.

Упродовж усього 1648 р. Кричевський залишався осторонь того запеклого протистояння, яке розгорілось в Україні. І лише після довгих вагань навесні наступного року зробив свій непростий вибір: повернувся до віри своїх предків, взявши при хрещенні за православним обрядом ім'я Михайло, та вступив до Війська Запорозького. Зважаючи на величезний бойовий досвід офіцера, Хмельницький відразу призначив його полковником київським, а в червні 1649 р. в ранзі наказного гетьмана відправив на захист північних кордонів Української козацької держави.

Крім Київського полку (що на той час був одним з найбільших у Війську Запорозькому), Хмельницький передав під команду Кричевського також Чорнобильський й Овруцький полки. Разом з Кричевським у похід виступило й чимало козаків-охотників, котрим набридло сидіти під стінами Збаража.

Як і Януш Радзивілл, Михайло Кричевський багато маневрував і до самого початку бою було невідомо, де і за яких обставин він відбуватиметься. Коли командування козацькими військами побачило вміло облаштований і добре захищений табір князя Радзивілла, старшини радили Кричевському утриматися від атакування супротивника. Утім, наказний гетьман був іншої думки. Вочевидь, помітивши певні недоречності в оборонних лавах литовців, а також зваживши на ту обставину, що Радзивілл не встиг вчасно переправити всі свої війська з правого берега Дніпра, наказний козацький гетьман віддав наказ про підготовку до штурму ворожих позицій.

Після швидкого маршу на чолі 10-тисячного вибраного кінного