Читати книгу - "Повернення короля"

У синдарській мові звукосполучення ng, nd, mb, які набули особливого поширення на ранній стадії розвитку ельдарських мов, згодом зазнали різноманітних змін. Mb перетворилося на m у всіх випадках, хоча цей звук продовжували вважати довгим приголосним із міркувань наголошення (дивись нижче), а відтак писали як mm у випадках слів зі сумнівним наголосом[73]. Звукосполучення ng залишилося незмінним усюди, крім початкової та кінцевої позицій, у яких перетворилося на простий носовий звук (як в англійському sing). Nd здебільшого змінилося на nn, як в Ennor – Еннор («Середзем’я») (Endore – Ендор квенійською); проте залишилося nd наприкінці повнонаголошених односкладових слів, як-от thond – тонд («корінь») (порівняй: Morthond – Мортонд («Чорнокорінь»), а також перед r, як в Andros – Андрос («довгопінний»). Оце nd трапляється також у деяких старих назвах, які збереглися з давніх часів: Nargothrond (Нарґотронд), Gondolin (Ґондолін), Beleriand (Белеріанд). У Третю Епоху кінцеве nd у довгих словах перетворилося на n, що походить од nn, як в Ithilien (Ітілієн), Rohan (Роган), Anorien (Анорієн).

Голосні

На позначення голосних звуків уживаються літери i, e, a, o, u та y (лишень у синдарській) – і відповідні українські, з ї та ю включно. Наскільки можна визначити, передавані цими літерами звуки (крім y) були нормою для цих мов, хоча, без сумніву, чимало місцевих варіацій просто не вдалося зафіксувати. Отож, вони наближаються до i, e, a, o, u в англійських machine, were, father, for, brute (тобто до українських і, е, а, о, у) незалежно від їхньої довготи.

У синдарській мові довгі e, a, o – це порівняно недавні похідні від коротких звуків, які практично дорівнювали їм за довготою (давні е, а, о зазнали змін). У мові квенья довгі е та о були напруженішими та «замкненішими», ніж короткі голосні, якщо їх правильно вимовляли на ельдарський манір[74].

Серед новітніх мов лише синдарській був притаманний «видозмінений», тобто передній u, більш-менш подібний до французького u в слові lune (що українською можна приблизно відтворити як люн). Почасти він був наслідком модифікації o та u, почасти походив од давніших дифтонгів eu, iu. На позначення цього звука вживали y (як і у стародавній англійській мові): як у lуg – «змія», квенійські leuca чи emyn (множина від amon – «пагорб»). У Ґондорі це у зазвичай вимовляли як і.

* * *

Довгі голосні зазвичай позначено знаком наголосу, як, наприклад, у деяких різновидах Феанорового письма. У синдарській мові односкладові слова мають над подовженою голосною циркумфлекс і вимовляються особливо подовжено[75]; таке спостерігаємо у слові dûn порівняно з Dúnadan. В інших мовах, як-от в адунайській чи у ґномівській, циркумфлекс нічого спеціального не позначає та вживається, просто щоби виокремити ці мови як чужинські (подібну ситуацію маємо і з практикою вживання k).

* * *

Кінцевий e не є німим і не вживається, як в англійській мові, лише на позначення довжини. Відтак оцей кінцевий e часто (проте не всюди) передається на письмі як ё (е – українською).

* * *

Звукосполучення er, ir, ur (наприкінці слова чи перед приголосним) вимовляються не як в англійських словах fern, fir чи fur, а як у звукосполученнях air, eer, oor; тобто українською – еар, ір, ур.

* * *

У мові квенья звукосполучення ui, oi, ai та iu, eu, au є дифтонгами (вимовляються як один склад: у, о, а та і, є, а відповідно). Решта пар голосних – двоскладові. Це часто відображено на письмі: ёa (Eä), ёo, oё (еа (Еа), ео, ое – українською).

У синдарській мові дифтонги позначаються ae, ai, ei, oe, ui та au. Інші звукосполучення не є дифтонгами. Кінцевий au пишеться як aw відповідно до англійської традиції, та цей дифтонг не чужий для Феанорової орфографії.

Усі ці дифтонги[76] були «спадні», себто наголос у них падав на перший елемент, і складалися вони з поєднання простих голосних. Відтак ai, ei, oi, ui слід вимовляти як відповідні голосні в англійському rye (не в ray), grey, boy, ruin (українською це звучатиме як ай, ей, ой, уї); а au (aw) – як у loud, how, а не в laud, haw (ау та ав українською).

Англійською мовою важко цілком адекватно відтворити ae, oe, eu; проте українською ae, oe можна вимовляти як аї, ої.

Наголос

Місце наголосу (чи «акценту») в словах не позначено, бо в ельдарських мовах це місце визначала форма слова. У двоскладових словах практично в усіх випадках наголошеним є перший склад. У довших словах наголос падає на передостанній склад, якщо він містить довгий голосний, дифтонг або голосний, за яким ідуть два (чи більше) приголосні. Якщо ж за коротким голосним у передостанньому складі (як це буває часто) йде лише один чи немає жодного приголосного, наголос падає на попередній, тобто третій від кінця, склад. Саме така форма слова переважає в ельдарських мовах, особливо у квеньї.

У поданих нижче прикладах наголошений голосний виділено великою літерою: isIldur, Orome, erEssёa, fЁanor, ancAlima, elentаri, dEnethor, periAnnath, ecthElion, pelArgir, silIvren (ісІльдур, Ороме, ерЕссеа, фЕанор, анкАліма, елентАрі дЕнетор, періАннат, ектЕліон, пелАрґір, сілІврен). Слова на кшталт elentаri – елентАрі («королева-зоря»), де голосними є е, а, о, рідко трапляються в мові квенья, хіба (як у цьому випадку) якщо вони є складними словами; звичнішими для квеньї є голосні і, ú, як в andÚne – андУне («захід сонця», «захід»). Натомість цих звуків немає в синдарській мові, хіба що лишень у складних словах. Слід зазначити, що синдарські dh, th, ch передають один приголосний і в первісних шрифтах їх позначали єдиною літерою.

Примітка

У назвах, які походять із відмінних од ельдарських мов, літери зберігають перелічені вище особливості, якщо іншого не було зазначено. Винятком є лише ґномівська мова. Їй не притаманні звуки, які передаються на письмі з допомогою th і ch (kh), бо th і kh є придиховими, тобто за звуками t і k чути h[77], приблизно як в англійських словах backhand, outhouse.

Z у тих випадках, де він таки трапляється, нагадує англійський z. Gh у чорномові й у мові орків передає «задній спірант» (споріднений із g так само, як dh – із d): як у ghаsh та agh – ґгаш, аґг.

«Зовнішні» чи «олюднені»