Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

бути віднесені кам’яні шліфовані сокири та булави, дерев’яні жезли та костури (герлиги), штрикала з бронзовими вістрями, нагайки та трості, оздоблені деталями з кістки та рогу. Клейноди можна легко поділити на дві групи — предмети озброєння (булави, сокири) та знаряддя праці (герлиги, штрикала, нагайки, трості). Отже, носії клейнодів могли виконувати як військові, так і адміністративні функції, поєднуючи їх у разі необхідності. В окремих випадках вождь чи старшина виконував обов’язки жерця. Розподіл та перерозподіл адміністративної, військової та духовної влади були джерелом постійних конфліктів у середовищі родоплемінної знаті. Розстановка сил перебувала у стані постійної динаміки.

Дискусійною є проблема участі представників знаті безпосередньо у сфері матеріального виробництва, здатності займатися конкретним ремеслом. Справа у тому, що більша половина поховальних комплексів ливарників та зброярів індоарійської групи поряд із відповідними знаряддями праці містить також атрибути влади — клейноди. З одного боку, це може свідчити про безпосередню участь знаті в окремих видах виробничої діяльності, з іншого — може вказувати на те, що влада вождя поширювалася на всі цінності суспільства. Зображення ллячки та форми для розливу металу на стелі з Керносівки ілюструє особливу роль ливарного виробництва, що природно для бронзової доби. Верхівка суспільства контролювала розподіл металу та виготовлення найцінніших видів зброї, бойових колісниць тощо. У Ведах є вказівка на те, що окремі ремісники, зокрема майстри по виготовленню колісниць, складали особливу суспільну категорію “царських слуг”, не зараховану до аристократії.. Загалом же ремеслом займалися переважно шудри — неповноправні[400].

Суспільство бронзової доби на всіх етапах розвитку виступає як патріархальне. Чоловіки відігравали провідну роль на всіх щаблях соціальної структури, починаючи з сім’ї.

Становище жінки у таких умовах великою мірою залежало від суспільного стану її чоловіка, батька. Об’єктивно важкі умови життя, недоїдання, антисанітарія спричинювали велику смертність, перш за все серед жінок-матерів, залучених до шлюбу[401] вже з підліткового віку. Водночас чималу кількість коштовних прикрас із золота, срібла, бурштину та інших матеріалів виявлено саме у похованнях жінок, так чи інакше пов’язаних із знаттю. За яскравий приклад таких поховань правлять кургани Гордіївського могильника на Південному Бузі. Тут, навіть у пограбованих похованнях, знайдено золоті діадеми, браслети, сережки, велику кількість розсипаного бурштинового намиста та інших прикрас.

Ієрархічна побудова суспільства бронзової доби в Україні простежена на археологічному матеріалі. Одним із проявів відособлення знаті від рядових общинників було спорудження окремих могильників, які містили поховання представників панівної верстви та залежних від неї осіб. Серед них можна назвати курганні могильники біля с. Івання Рівненської області, Заможне — Степовий на Запоріжжі. На таких могильниках зводилися окремі кургани на одне-два поховання, ритуальні майданчики, святилища, жертовники з черепами свійських тварин. Поховання залежних осіб розміщувалися на периферії цих курганів, у ровиках. Деякі з таких могильників знаті служили племінними святилищами, місцями вшанування пам’яті героїзованих предків.

Логічним завершенням розшарування суспільства на рівні сім’ї, роди, громади, патронімії була диференціація племен. Наявність Гордіївського могильника є доказом на користь існування бідних та багатих племен або племінних груп — вищої форми розшарування суспільства.

Археологічні матеріали свідчать, що концентрація влади на племінному, а у випадках воєнної небезпеки і міжплемінному рівні вела до поєднання адміністративних, військових, культових та виробничих її функцій у руках вождя. Випадки такого поєднання простежуються при аналізі інвентаря у деяких похованнях індоіранської спільності. Лише особі найвищого соціального рангу, яка перебрала на себе низку керівних обов’язків, міг належати унікальний комплекс речей знаменитого Бородінського скарбу. Фактично це набір клейнодів, де символами влади виступають мармурові навершшя булав; військового рангу — золочені вістря до списів та кинджал, нефритові сокири; культових обов’язків — бронзові окуття дерев’яної ритуальної чаші. Для поховання осіб князівського рангу була споруджена, ймовірно, десятиметрова Широка могила, оточена кам’яним кільцем. Виявлено дві дерев’яні гробниці, влаштовані у великих ямах, перекритих стовбурами дерев.

Реальність концентрації управління різними сторонами життя племені в руках однієї особи підтверджує аналіз зображень на керносівському ідолі, датованому кінцем III — початком II тис. до н. е.[402] Кремезний лисий чолов’яга з вусами, бородою та підкресленими ознаками статі стискає правицею булаву — символ влади. Вражає кількість зброї, зображеної на передній площині ідола: дві бронзові та кам’яна сокири, спис, лук. Ними володіти міг лише воєначальник. Малюнки задньої площини: дерево життя, символ Сонця та Місяця, вовчий хвіст, обриси стоп — репрезентують духовну сферу, якою мав керувати жрець-шаман. Зображення виробничої сфери показано нижче пояса: загін для худоби, кобила із жеребцем, віл, знаряддя ливарника. Вони засвідчують вплив вождя на сферу економіки. Дві динамічні сцени на передній та лівій площинах ідола (полювання та запліднення жінки) доповнюють функції вождя. Таким чином, поліфункціональність верховної влади ніби закладена в образний ряд керносівського ідола (рис. 179).

Рис. 179. Кам’яний ідол із Керносівки — взірець монументальної скульптури індоіранців.

З іншого боку, керносівського ідола можна сприймати як антропоморфізовану модель суспільного устрою іноаріїв, відому з вед. Вище згадувалося, що брахмани походять із вуст, себто голови першолюдини Пуруші, кшатрії — виконавці військових обов’язків — з рук. Уся зброя зосереджена саме біля рук ідола. Спускаючись нижче, ми переходимо до вайш’їв — рядових общинників-скотарів, які походили із стегон Пуруші. Відповідно, на ідолі худоба та загін для неї зображені нижче пояса, на стегнах. Неповноправні, темні шудри походять із стоп, зображення яких вміщене поперек пояса, ззаду. Поруч із стопами — інструменти ливарника, а саме ремеслом і повинні були займатися шудри згідно з ведійськими джерелами. Навряд чи така тотожність моделей суспільного устрою є випадковою. Тут образна інформація лише доповнює писемну. Відлуння арійської соціальної структури збереглося і в українському фольклорі, як оповіді про мудрих людей, рахманів. Дослідники пов’язують їх з брахманами[403]. Біля Кривого Рогу є с. Рахманівка, а серед українських прізвищ трапляється Шудря — від “шудри”. Термін “вайш’я” (vaisya, vis) близьке за змістом до слов’янського “весь” (село, община).

Структурованість суспільства стимулювала розвиток форм власності на майно, реманент, худобу, землю. У скотарсько-землеробському середовищі найгостріше стояло питання власності на худобу. Саме худоба вважалася головним мірилом багатства ведійських аріїв, за її переділ точилися нескінченні воєнні сутички. Згідно зі схемою, розробленою О. І. Першицем та доповненою К. П. Бунятян, є підстави говорити про три форми власності на худобу: особисту, як складову частину колективної (громадської), на стадії приручення тварин;відособлену (посімейну) на стадії одомашнення та утвердження скотарства як галузі діяльності; приватної на завершальному етапі розвитку первісного суспільства та для вторинних формацій. Аналізуючи практику жертвоприношень у поховальному ритуалі індоіранських племен, можна дійти висновку, що власність на худобу