Читати книгу - "Свобода"

казку, але лише зараз він оцінив, наскільки він розраховував на неї. Перші кілька днів їхнього мовчання йому вдавалось вірити, ніби він карає її тим, що не дзвонить, але минув деякий час, і він уже почав почуватися, як той, кого карають, як людина, що чекає, чи ця жінка, володарка океану почуттів, знайде в собі краплю милосердя і скінчить мовчання заради нього.

Тим часом мати повідомила йому, що більше не надсилатиме чеків на п’ятсот баксів кожен. «Боюся, тато поклав цьому край, — сказала вона із жвавістю, яка його нервувала. — Сподіваюсь, що, принаймні, гроші хоч трохи допомогли тобі». Джоуї відчув певне полегшення від того, що тепер не мав задовольняти її потребу допомагати йому і більше не був зобов’язаний регулярно дзвонити на знак вдячності; також він радів, що більше не брехатиме громаді штату Вірджинія про надання йому батьківської підтримки. Але він дуже звик до щомісячних вливань і розраховував на них, аби зводити кінці з кінцями, і тепер шкодував, що так часто користувався послугами таксі і замовляв стільки обідів улітку. Він не міг не ненавидіти батька і не відчувати себе зрадженим матір’ю, яка у вирішальний момент, незважаючи на постійні скарги на подружнє життя, які Джоуї доводилося вислухувати, врешті-решт завжди підтримувала його батька.

А потім йому подзвонила тітка Ебіґейл і запропонувала пожити в її квартирі в кінці серпня. За останні півтора року він почав отримувати розсипки з об’явами про виступи Ебіґейл на маленьких виставах із дивними назвами, що відбувалися в Нью-Йорку, і раз на кілька місяців вона телефонувала йому, щоб прочитати йому ще один монолог, у якому вона виправдовувала себе. Коли він натискав на телефоні кнопку «Не приймати», вона не залишала повідомлення, а просто продовжувала дзвонити, доки він не здавався і не натискав «Відповісти». У нього було враження, що її дні здебільшого складалися з нескінченних дзвінків по всіх відомих їй номерах, аж доки їй, нарешті, не відповідали, і йому дуже не хотілося роздумувати над тим, хто ще стоїть у її списку, через невизначеність його зв’язку із нею. «Хочу зробити собі маленький подарунок — відпочинок на пляжі, — повідомила вона. — На жаль, бідолашний Тигр помер від лімфоми, хоча я й лікувала його прррросто неймовірно дорогими препаратами, і Порося залишилась одна». І хоча Джоуї відчував, що флірт із Дженною бруднить його, в рамках більш загальної, нової для нього нудоти щодо невірності, він прийняв пропозицію Ебіґейл. Він вирішив: якщо Конні так і не подзвонить, то можна буде утішитися, приїхавши до району, де живе Дженна, і запросивши її на вечерю.

Але тут йому подзвонив Кенні Бартлз з новинами, що він продає «Райзен» і всі контракти своєму другові у Флориді. Власне кажучи, вже все продав.

— Майк подзвонить тобі вранці, — сказав Кенні. — Я повідомив йому, що він має надати тобі роботу до п’ятнадцятого серпня. Я у будь-якому разі все одно не збирався продовжувати з тобою контракт. У мене є більша й краща риба.

— Та невже? — тільки й спитав його Джоуї.

— Так, «Ел-бі-ай» хоче укласти зі мною передовірений договір на постачання цілого парку важких вантажівок. Це робота не для вередливих, та й принесе набагато більше хліба, ніж справа з хлібопекарнями, коли ти розумієш, про що я. Як найняли, так і звільнили — і жодної бюрократичної тяганини із щоквартальними звітами. Я даю їм вантажівки, вони виписують мені чек — і все, гуд бай.

— Мої вітання.

— Ну, я ось чому подзвонив тобі, — перейшов до справи Кенні. — Насправді, ти мені ще можеш стати у нагоді в окрузі Колумбія. Я шукаю партнера, який захоче вкласти зі мною гроші й покрити суму, якої мені зараз не вистачає. Коли ти шукаєш роботу, то можеш таким чином забезпечити собі невеличку зарплатню.

— Звучить чудово, — відгукнувся Джоуї. — Але мені треба повертатися до навчання, та й грошей у мене немає.

— Гаразд. Як знаєш. Це твоє життя. Але як щодо невеличкої частки у справі? Коли я правильно прикинув варіанти, то польська вантажівка «Пладскі А10» нормально підійде. Їх більше не випускають, але навколо військових баз у Болгарії та в Угорщині їх цілі парки. Ще вони є у Південній Америці, але мені це в нагоді не стане. Я хочу найняти водіїв у Східній Європі, щоб вони перегнали танки до Туреччини й доставили їх у Кіркук — це на півночі Іраку. На це у мене піде, одному Богу відомо, скільки часу, а в мене ще є аналогічний контракт на запчастини до 900 кілобаксів. Що скажеш, візьмешся за запчастини як субсубконтрактор?

— Я нічого не розумію в запчастинах до вантажівок.

— І я теж. Але Пладський завод випустив тисяч двадцять «А 10», коли їх ще випускали. Мали залишитися тонни запчастин. Усе, що тобі потрібно, це знайти їх, упакувати, доставити до місця призначення. Вкласти 300 кілобаксів, через півроку отримати 900 кілобаксів. Дуже розумна націнка, за даних обставин. На мою думку, це дуже низька націнка за постачання. Ніхто не обурюватиметься. Як гадаєш, зможеш дістати триста кілобаксів?

— Я майже не можу дістати грошей на обід, — відповів Джоуї. — Багато витрачаю на освіту й таке інше.

— Ага, розумію, але, коли вже на те пішло, треба дістати п’ятдесят кілобаксів. Коли в тебе буде ця сума, плюс підписаний контракт, будь-який банк у цій країні дасть тобі решту. Більшу частину роботи можеш зробити через Інтернет, не виходячи з кімнати гуртожитку. Тож воно того варте, чи не так?

Джоуї попросив дати йому час подумати. Навіть коли врахувати всі зайві витрати, включаючи таксі, він зумів зекономити десять тисяч на наступний навчальний рік, плюс вісім тисяч можна було зняти з кредитної картки, а швидкий пошук Інтернетом видав йому безліч банків, готових надати позику під великі відсотки за умов наявності невеличкого додаткового забезпечення, а також — величезну кількість посилань на сторінки, що містять слова «запчастини пладскі а10». Він чудово розумів, що Кенні ніколи б не віддав йому контракт на запчастини, коли б їхній пошук і справді був таким простим, як він стверджував, але Кенні додержав слова стосовно всіх обіцянок у «Райзені», і Джоуї не міг не уявляти собі перевагу володіння півмільйоном доларів на момент, коли йому виповниться двадцять один рік — тобто наступного року. Не роздумуючи, Просто через надмірне хвилювання і через те, що перший раз він не нервувався через