Читати книгу - "Свобода"

вірю тобі, — відповів Джоуї. І не збрехав. Але біль, який він відчував, здається, не мав жодного відношення до того, у що він вірив чи не вірив, до того, що вона може сказати чи про що промовчати. Самий факт, що його мила Конні могла лягти з якимось підстаркуватим кабаном, що вона могла зняти джинси і трусики і розкинути ноги, й неодноразово, втілився у словах, яких вистачило лише на те, щоб вона їх промовила, а Джоуї почув, і знову між ними розтяглася тиша, а факт влаштувався всередині Джоуї, так що не достати його словами, наче купка лез бритви, яку він проковтнув. Він розумів, і йому це здалося логічним, що, можливо, Конні нічого не відчуває до свого менеджера, так само як і Джоуї нічого не відчував до дівчат, які були або п’яні, або занадто п’яні, в чиїх надушених ліжках він проводив ночі весь останній рік; але логіка не могла зняти біль, так само як подумки промовлене «Стій!» не може зупинити автобус за секунду до аварії. Біль був надзвичайним. Але водночас — дуже очікуваним і тонізуючим, бо приніс йому новини про те, що він живий і що бере участь в історії, важливішій за нього.

— Скажи мені щось, любий, — попросила його Конні.

— Коли все почалося?

— Не знаю. Три місяці тому.

— Що ж, може, тобі варто просто продовжити, — промовив він. — Може тобі слід піти ще далі: народити від нього дитину і почекати, чи не купить він тобі дім.

Натякати на Керол було жорстоко, але у відповідь Конні лише дуже щиро запитала його:

— Саме цього ти від мене хочеш?

— Я не знаю, чого хочу.

— А я точно знаю, що не хочу цього. Я хочу бути з тобою.

— Еге ж. Але лише після того, як потрахаєшся з іншим, протягом трьох місяців.

Вона мала б розплакатися й попросити вибачення, чи, принаймні, накинутися на нього у відповідь, але Конні не була звичайною людиною.

— Це правда, — сказала вона. — Ти маєш рацію. Це справедливо. Я могла б повідомити тобі, коли це сталося вперше, і припинити. Але мені здалося, що коли я вже це зробила, то можу зробити і вдруге. А потім так саме подумала і про третій раз, і про четвертий. А потім я вирішила припинити лікування, бо мені здалося дурним займатися сексом і майже нічого не відчувати. А потім я вирішила, що треба рахувати заново.

— І тепер ти все відчуваєш, і це чудово.

— Принаймні, точно краще. Кохаю я тебе, але, принаймні, мої нервові закінчення знову працюють.

— То чому ти взагалі мені про це повідомила? Чому не через чотири місяці? Адже чотири нічим не гірші за три, чи не так?

— Узагалі, я і планувала повідомити тобі саме через чотири місяці, — зізналась Конні. — Я думала, що можу розповісти тобі, коли приїду наступного місяця, і ми разом розробимо план, за яким зможемо зустрічатися частіше і повернутися до моногамії. Я і зараз хочу саме цього. Але минулого вечора у мене знову з’явились погані думки, і я вирішила, що краще сказати зараз.

— До тебе повернулась депресія? Твій лікар знає, що ти не приймаєш пігулки?

— Вона знає, а от Керол — ні. Здається, Керол вважає, ніби ліки зможуть налагодити стосунки між нею і мною. Вона вважає, ніби ліки вирішать її проблему миттєво і назавжди. Кожного вечора я Дістаю пігулки з пляшечки і кладу її до відділення з носками. Гадаю, коли я на роботі, вона їх перераховує.

— Мабуть, краще тобі все ж таки їх приймати, — зазначив Джоуї.

— Я так і зроблю, коли ми більше не бачитимемося. Але коли ми зустрічатимемося, я хочу відчувати все. І я не думаю, що вони мені знадобляться, коли я і далі бачитиму тебе. Я знаю, це схоже на погрозу, але все так і є. Я не намагаюся вплинути на твої рішення зустрічатися зі мною чи ні. Я розумію, що вчинила погано.

— Ти шкодуєш?

— Я розумію, що маю сказати «так», але насправді навіть не знаю. А ти шкодуєш, що спав з іншими?

— Ні. Особливо тепер.

— І я також, любий, Я точно така, як і ти. Я просто сподіваюсь, що ти не забув про це, і захочеш знову мене бачити.

Зізнання Конні стало останнім, найкращим шансом вийти з відносин із чистим сумлінням. Він міг легко звільнити її за такий вчинок, якби він тільки достатньо розсердився на неї. Закінчивши розмову, він випив пляшку віскі «Джек Деніелз», хоча зазвичай йому вистачало сили волі тримати себе в руках, і пішов блукати мокрими вулицями похмурого сусіднього району, що пахли задушливою літньою спекою, і слухати спільне ревіння кондиціонерів, які додавали повітрю вологості. У кишені штанів-хакі лежала жменька монет — Джоуї дістав їх і почав кидати, по кілька за раз, на асфальт. Він їх усі викинув: центи своєї невинності, десятицентовики й двадцятип’ятицентовики самовпевненості. Він мав розрахуватися з боргами, з усіма боргами. Йому нікому було розповісти про свій біль: про це в жодному разі не можна було повідомляти батькам, але і Джонатану також, аби не зіпсувати його гарної думки про Конні, і точно не Дженні, яка взагалі не розуміла, що таке любов, і не шкільним друзям — вони всі, до одного, дивилися на постійних дівчат як безчуттєву перешкоду задоволенням, які вони мали намір отримувати найближчі десять років. Він був абсолютно самотній і не розумів, як це трапилось. Як у центрі його життя міг з’явитись біль на ймення Конні. Його зводило з розуму стовідсоткове відчуття її почуттів, занадто добре розуміння її позиції, нездатність уявити своє життя без нього. Кожного разу, коли у нього з’являйся шанс кинути її, логіка відстоювання власних інтересів відмовляла йому: вона витіснялась, наче шестірня, з якої його розум постійно вискакував, логікою їхньої єдності.

Пройшов цілий тиждень без жодного дзвінка від неї, а потім іще один. І вперше Джоуї відчув, що Конні старша за нього. Тепер їй двадцять один рік, за законом вона цілком доросла людина, жінка, цікава і приваблива для одружених чоловіків. У нападі ревності Джоуї раптом побачив у собі щасливчика, бо він був лише хлопчиком, якого вона нагородила своєю пристрастю. В його уяві вона набула нереально спокусливого вигляду. Він іноді неясно відчував, що їхній зв’язок надзвичайний, захоплюючий, схожий на