Читати книгу - "Свобода"

їхні відносини, він перервав мовчанку і подзвонив Конні, аби отримати її думку. Набагато пізніше він докорятиме собі, що постійно, хоча й мимоволі, мав на думці її заощадження, а також той факт, що тепер вона має право розпоряджатися ними; але у момент дзвінка він вважав, що не має жодного егоїстичного мотиву.

— О Господи, коханий, — відповіла вона, — я вже почала думати, що ніколи більше тебе не почую.

— Ці два тижні видалися важкими.

— Господи, я знаю, знаю. Я вже почала думати, що взагалі не слід було тобі нічого розповідати. Ти можеш пробачити мені?

— Можливо.

— О! О! Це набагато краще, ніж «можливо, ні»!

— Дуже вірогідно, — додав Він. — Коли ти все ще хочеш приїхати до мене.

— Ти ж знаєш, що хочу. Більше за все у світі.

Вона поводилася зовсім не як незалежна, доросла жінка, яку він собі уявляв, а мурахи, що побігли в нього по спині, підказали йому не поспішати і перевірити, чи він і справді бажає повернути її. Попередили не плутати біль від утрати Конні зі справжнім бажанням продовжувати стосунки. Але йому не терпілося змінити тему, не дати затягнути себе на територію важких для розуміння емоцій і спитати її думки щодо пропозиції Кенні.

— Боже, Джоуї, — сказала Конні, щойно він їй усе розповів, — ти неодмінно маєш це зробити. І я тобі допоможу.

— Як?

— Дам тобі гроші, — відповіла вона таким тоном, ніби навіть ставити таке запитання було безглуздо. — У мене на довірчому рахунку лежить більше п’ятдесяти тисяч доларів.

Одне лише посилання на таку суму викликало у нього сексуальне збудження. Воно нагадало йому про їхні перші дні як пари на Бар’єр-стрит, про першу осінь у старших класах. Альбом «Ахтунг, бебі» групи «Ю-ту», який дуже подобався їм Обом, але особливо Конні, став саундтреком їхньої взаємної дефлорації. Перша пісня альбому, у якій Боно відверто зізнавався, що готовий для будь-чого, готовий для натиску, стала їхньою піснею кохання одне одному і капіталізму. Слухаючи цю пісню, Джоуї зрозумів, що готовий тієї ж миті зайнятися сексом, готовий зробити крок назустріч дорослості, готовий заробити справжні гроші, продаючи годинники в католицькій школі Конні. Вони починали як партнери у повному значенні цього слова: він — підприємець і виробник, вона — його вірний мул і дивовижно обрадувана продавчиня. Доки їхня операція не була відмінена обуреними монахинями, Конні проявила себе як майстер ненав’язливого продажу товару: її стриманість і байдужість примушували однокласниць божеволіти від продукції Джоуї. Всі мешканці Бар’єр-стрит, включаючи матір Джоуї, завжди сприймали спокійність Конні як нетямущість, як млявість. І тільки Джоуї, отримавши доступ усередину, розгледів у дівчині потенціал, і це зараз виглядало, як історія їхнього спільного життя: він допомагав їй і стимулював її руйнувати очікування оточуючих, особливо його матері, яка недооцінювала вартість її прихованих якостей. У центрі його віри в своє майбутнє бізнесмена лежала саме ця здатність розрізняти цінність, виявляти сприятливу можливість там, де інші нічого не бачили, і саме на цій здатності базувалася і його любов до Конні. Вона ходила загадковими стежками! Вони почали трахатися, оточені пачками двадцятидоларових банкнот, які Конні принесла зі школи.

— Але ці гроші знадобляться тобі, щоб повернутися до коледжу, — нагадав їй Джоуї.

— Коледж нікуди від мене не втече, — заперечила Конні. — А тобі гроші потрібні негайно, і я можу їх тобі дати. Повернеш згодом.

— Я міг би повернути тобі у два рази більше. Тоді тобі б вистачило на всі чотири роки навчання.

— Ну, коли тобі так хочеться... Ти зовсім не зобов’язаний так робити.

Вони призначили дату возз’єднання на його двадцятий день народження, у Нью-Йорку — місці їх найщасливіших тижнів як пари з тих часів, як Джоуї поїхав із Сент-Пола. Наступного ранку він подзвонив Кенні і заявив, що готовий брати участь у справі. Той відповів, що нове велике підписання контрактів стосовно Іраку почнеться не раніше листопада, а отже, Джоуї може насолоджуватися осіннім семестром і просто тримати гроші під рукою.

Заздалегідь відчуваючи збудження, Джоуї розщедрився на квиток на швидкісний потяг до Нью-Йорка, а по дорозі до помешкання Ебіґейл заскочив до крамниці й придбав пляшку шампанського за сто доларів. Квартира виявилася навіть у більшому хаосі, ніж зазвичай, і він відчув полегшення, коли зачинив за собою двері й спіймав таксі до «Ла Ґардії», де мав приземлитися літак Конні — він наполіг, щоб вона взяла квиток на літак, а не на автобус. Усе місто: пішоходи, напівроздягнені через серпневу спеку, будівлі й мости, потьмянілі від сонця, — діяло на Джоуї, наче афродизіак. І він, хлопець, що їде до аеропорту, аби зустріти свою дівчину, яка спала з іншим, але зараз мчала, розсікаючи повітря, назад у його життя, наче магніт до магніту, — він міг би бути королем цього міста. Коли він побачив, як вона спускається у натовп, підстрибує й уникає зіткнень з іншими подорожніми, наче занадто заклопотана, щоб побачити їх, поки майже не наштовхнеться на них, він збудився не тільки від грошей. Збудився від важливості, від пекучої жаги життя, від шалених можливостей перед своїм обличчям, від історії їхніх відносин. Конні побачила його і почала кивати йому, погоджуючись із чимось, що він навіть ще не сказав, і обличчя її світилось від радості й здивування.

— Так! Так! Так! — несподівано вигукнула вона, впустивши ручку валізи і врізавшись у Джоуї. — Так!

— Так? — перепитав він і розсміявся.

— Так!

Навіть не поцілувавшись, вони побігли до місця видачі багажу, а потім — до стоянки таксі, де якимось дивом інших пасажирів не було. Влаштувавшись на задньому сидінні, Конні стягнула мокрий від поту бавовняний кардиган, сіла Джоуї на коліна і почала схлипувати так, наче ось-ось кінчить чи з нею трапиться напад. Її тіло в його руках здавалось йому цілком, повністю новим. Деякі зміни таки відбулися: Конні стала менш вайлуватою, більш жіночною, — але більшість із них містилась у нього в голові. Він відчував невимовну вдячність Конні за її невірність. Це почуття було таким великим, що здавалось, вмістити його може лише пропозиція руки й серця. Може, він і зробив би їй пропозицію, тієї ж миті, коли б не побачив дивні відмітини на внутрішній частині лівої руки. По ніжній шкірі збігало кілька прямих паралельних порізів, кожен довжиною приблизно у п’ять сантиметрів: ті, що ближче до ліктя, блідіші й повністю загоєні,