Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

— Не торкайся води! — тихо сказала Володарка Ґаладріель.

Видиво потьмяніло, і тоді виявилося, що гобіт дивиться на холодні зорі, які мерехтіли у срібній купелі. Він відступив, тремтячи всім тілом, і поглянув на Володарку.

— Я знаю, що ти бачив останнім, — мовила вона, — це видіння є і в моїх думках. Не бійся! Проте не думай, що самими лише співами серед дерев чи тонкими стрілами ельфійських луків ми змогли вберегти і захистити землю Лотлорієн од Ворога. Знай же, Фродо: навіть розмовляючи з тобою, я відчуваю Темного Володаря та знаю його задуми, принаймні ті з них, які стосуються ельфів. А він невтомно намагається побачити мене та мої думки. Проте двері туди зачинено!

Вона здійняла білі руки і простягла долоні на Схід у жесті відмови та заперечення. Високо в небі сяяв Еарендил — Вечорова Зоря, улюблениця ельфів. Еарендил палав так яскраво, що постать ельфійки відкидала на землю невиразну тінь. Промені зірки ковзнули по персні, що був у неї на пальці; той спалахнув, як начищене до блиску золото, огорнуте срібним світлом, а білий камінь на ньому заблискотів так, неначе ельфійська зоря спустилася з неба, щоби перепочити на руці Ґаладріель. Фродо дивився на перстень із трепетом, — зненацька йому здалося, що він усе зрозумів.

— Так, — озвалася Володарка, відгадавши його думку, — про нього не дозволено говорити, й Ельронд теж не міг цього сказати. Проте його не приховати від Персненосця та від того, хто бачив Око. Воістину: в землі Лорієн на пальці Ґаладріель пробував один із Трьох Перснів. Це — Нар’я, Адамантовий Перстень, а я його хранителька...

Він підозрює, та ще не знає достеменно — поки що. Тепер ти розумієш, чому твій прихід для нас — це ніби кроки Судьби? Якщо ти не впораєшся, ми будемо беззахисні перед Ворогом. А якщо впораєшся — сили наші послабнуть, Лотлорієн занепаде і хвилі Часу зметуть його зі землі. Ми муситимемо або відпливти на Захід, або виродитись і стати простими мешканцями долин та печер, аби повільно забувати і самим канути в забуття.

Фродо схилив голову.

— А чого хочеш ти? — запитав нарешті.

— Що має бути, те буде, — відказала вона. — Любов ельфів до їхньої землі та до їхніх творінь глибша за надра Моря, а жаль їхній невмирущий, і його не можна залікувати вповні. Та вони радше позбудуться всього, ніж підкоряться Сауронові: тепер вони його знають. Ти не відповідаєш за долю Лотлорієну — лише за виконання свого завдання. Та я хотіла би — якби хтось прислухався до моїх бажань, — аби Єдиного Персня ніколи не викували чи щоби він зник навіки.

— Ти мудра, безстрашна і вродлива, Володарко Ґаладріель, — мовив Фродо. — Я віддам тобі Єдиного Персня, якщо ти попросиш про це. Для мене він занадто важкий.

Ґаладріель раптом розсміялася дзвінким сміхом.

— Мудра Володарка Ґаладріель! Можливо, — сказала, — та ось вона зустріла рівного собі за вишуканими манерами. Ти ніжно помстився мені за те, що я випробовувала твій дух під час першої нашої зустрічі. Зір твій набуває гостроти. Не заперечуватиму, що серце моє палко прагне попросити те, що ти пропонуєш. Багато довгих років я розмірковувала про те, що могла би зробити, якби Величний Перстень потрапив мені до рук, і — о диво! — його до мене принесли. Зло, створене в давнину, діє різними способами, незалежно від того, постав сам Саурон чи ні. Чи було би шляхетним учинком покластися на його Перстень, якби я силоміць чи з допомогою страху вирвала його у своїх гостей?..

І ось нарешті — сталося. Ти віддаси мені Перстень із власної волі! Замість Темного Володаря ти коронуєш Королеву. Я не буду темною, я буду прекрасною та жахливою, наче Ранок і Ніч! Світлою, як Море, і як Сонце, і як Сніг на Горах! Страхітливою, як Буря і як Блискавиця! Міцнішою за основу Землі. Усі любитимуть мене до нестями!

Володарка здійняла руку — і з персня на пальці заструменіло яре світло, що осяяло саму її, а все інше залишило в темряві. Вона стояла перед Фродо і здавалася тепер неймовірно високою, непереборно прекрасною, жахливою та божественною. Потому вона опустила руку — і світло згасло, і вона зненацька засміялася знову, і якось дивно поменшала: тендітна ельфійка, вбрана у звичайні білі шати, і її голос знову став м’який та сумний.

— Я відбула випробування, — сказала. — Я поступлюся своєю силою і попливу на Захід. І залишуся Ґаладріель.

Тривалий час вони стояли мовчки. Згодом Володарка озвалася знову.

— Нам слід повертатися! — мовила вона. — Уранці ви мусите вирушати, бо вибір зроблено, і течії долі не припиняють руху.

— Перш ніж ми підемо, я запитаю дещо, — мовив Фродо, — те, що я часто хотів запитати у Ґандальфа в Рівендолі. Мені дозволено одягати Єдиний Перстень, — то чому я не можу бачити всі інші Персні й читати думки тих, хто їх носить?

— Ти не намагався, — відповіла Ґаладріель. — Ти лише тричі надягав Перстень на пальця, відколи дізнався про те, чим володієш. І не намагайся! Це тебе знищить. Хіба Ґандальф не розповів тобі, що персні влади додають сили відповідно до можливостей кожного власника? Перш ніж ти зможеш скористатися тією силою, тобі доведеться значно посильнішати самому і навчити свою волю панувати над іншими. Та навіть зараз — як Носій Персня і як той, хто надягав його на пальця та бачив те, що приховано, — ти вигострив свій зір. Ти збагнув мої думки значно виразніше, ніж багато хто з тих, кого ми вважаємо мудрими. Ти бачив Око того, хто володіє Сімома та Дев’ятьма. І невже ти не бачив і не впізнав персня на моєму пальці? Ти бачиш мій перстень? — запитала вона знову, звернувшись до Сема.

— Ні, Володарко, — відповів той. — Правду кажучи, я ніяк не міг зрозуміти, про що ви тут балакаєте. Я бачив світло зорі крізь твої пальці. Проте, даруй мені мої слова, я вважаю, що мій пан мав рацію. Я хотів би, щоби ти взяла Перстень. Ти б усе впорядкувала. Ти не дозволила би розпорпати дім Батечка, а його самого пустити світами. Ти змусила