Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Судома пройшла по обличчю короля. Його тіло було вже паралізоване. Він лежав на ліжку все в тому ж одязі, що був на балу. Жалюгідне видовище. Я згадав свої муки, але чомусь у душі не було співчуття. Був лише обов'язок зберегти в королівстві порядок. Я вважав його добрим правителем. Для цілого королівства. Але, на жаль, не для ближніх підлеглих, яких він навряд чи цінував.

— Ти не посмієш...

— Тепер розповім ситуацію я, - вирішив дати останній шанс королю. - За стінами палацу так званий бунт, влаштований тими, кого Ви так ненавиділи в Раді. На вулицях уже співають веселі пісеньки на честь свята, як смерть короля. Жодного спадкоємця первородної магії не існує. Вони всі винищені. Окрім Дарії. Вести боротьбу із привидами минулого вважаю принаймні… безглуздо. У Вас є всі шанси на щасливе майбутнє та передачу трона своєму спадкоємцю, Ваша Величносте.

Чоловік заплющив очі і стиснув щелепу з останніх сил.

— Віторе, — тихо вигукнула Дарія. - Йому терміново...

— Тш-ш, сонечко. Це його вибір. Може король бажає давно вже піти з цього світу, а ми просто причин не знаємо і заважаємо йому це зробити, - заспокоїв я її, надто голосно розмовляючи  з нею.

— Демон би тебе... спаси мене! - прогарчав король, і я втримав Дарію, яка кинулася до нього.

— Я не чую відповіді на своє головне запитання, Ваша Величність. Мені потрібні гарантії захисту.

— Так Так Так! Вона… мій порятунок, – крізь зуби видавив чоловік.

*****

Вітор навідріз відмовлявся, щоб я взяла у себе кров. Але це був єдиний зараз спосіб урятувати короля. Він щойно змусив Його Величність зробити вибір, прийняти його умови, але сам порушував свої обіцянки.

— Він не заслуговує на це, Даріє, — відвівши мене вбік, тихо промовив Вітор. - Твої руки всі ісколоті! Де та кров, яку брав цей безумець професор? Вона нічим не відрізняється від...

Я вперто вирвалася з його рук і попрямувала до короля. Проходячи повз стола знайшла канцелярський ніж, і зупинилася біля тумбочки, на якій стояла склянка з недопитою водою.

— Потім сходимо разом і я заберу все, що мені потрібно для лікування Його Величності, — кинула я графу і почула невдоволене бурчання і навіть… лайку.

Я все зробила швидко, а Вітор знайшов бинт і перемотав мою руку. Навколо короля був захисний купол, але сам чоловік був паралізований. Я подивилася на Вітора.

— Ти зможеш його напоїти?

— Я не можу його зняти, - прошепотів король, натякаючи на захисний купол. Мабуть, у нього не залишилося сил навіть на те, щоб зняти свою ж захисну магію.

— Я намагатимусь зробити все обережно, — пообіцяв Вітор і за допомогою своєї магії розбив захист короля, завбачливо вчасно накривши чоловіка вже своїм захистом від уламків.

— Випийте це, Ваша Величносте. Зараз головне зупинити дію паразита, – сказала я, коли Вітор підніс до його губ склянку.

Лікування короля було довгим та важким. Мабуть, не тільки моя кров відігравала ключову роль у одужанні Вітора. Моя магія зупинила у його тілі поширення паразита. Кров лише допомагала організму боротися та вижити. Але я не зовсім знала, як користуватися тим, чого я не відчувала в собі. Та й Вітор не особливо допомагав мені, щоразу забороняючи мені торкатися Його Величності.

Ми залишилися жити у палаці. По-перше, від мене залежало лікування короля. По-друге, палацовий переворот, про який говорив Вітор, вимагав ухвалення серйозних рішень. І якщо лікуванням короля займалася я, то Вітор намагався утримати владу короля, об'єднуючи навколо нього дедалі більше відданих і вірних короні людей.

Королю ставало краще, але його одужання було досить тривалим. Я знайшла спосіб як прискорити його одужання, потай від Вітора. Я намагалася навчитися керувати своєю магією. Я могла відкрити магполя людей та виліковувати їх магніті. Але... незалежно від того, що самопочуття Його Величності покращувалося, його ставлення до мене не змінювалося. Я щодня пам'ятала його слова «тварюка».

Вітор був дуже зайнятий, і я не стала поки розпитувати його про те, хто ж такі ці носії первородної магії. За словами професора Шолла я зрозуміла небагато, бо часто втрачала свідомість, а коли й слухала його, то думками часом була далеко, думаючи про Вітора та його смерть, дорікаючи та звинувачуючи себе. Тому мені було важко зрозуміти ставлення короля до мене. Я лише могла врятувати людей, не завдаючи нікому шкоди. Що такого поганого я зробила йому за своє життя?

Напевно, зрада професора була одним із найсильніших ударів по мені. Він був для мене... другом, батьком, найріднішою людиною у притулку. Хоч я й не ділилася з ним усіма своїми думками та переживаннями, як із Тихішем, я відчувала... я повірила в його щирість. А виявилося... виявилося, що він ще тоді знав хто я і знав про мої здібності, про мою кров. Я згадала, звідки в нього моя кров була для ліків Вітора.

На уроках, коли ми проводили аналіз крові, він казав своїм учням, що наш матеріал – це ми самі. І ми досліджували свою кров. І вона залишалася у його лабораторіях.

Часом мені здавалося, що король просто байдужий тиран. Але за кілька днів він змінився. Виявляється, дія зілля Ерманії закінчилася і він уперше усвідомив смерть королеви. Я бачила по обличчю Вітора в той момент, що він уперше поспівчував Його Величності.