Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Про стан звітності народних суддів Української РСР та виконання наказів і пропозицій виборців. Відповідно до цієї постанови Міністерство юстиції УРСР, виконкоми обласних, міських і районних Рад депутатів трудящих зобов’язувалися в ході підготовки до виборів народних суддів спрямувати основну увагу на значне поліпшення діяльності судових органів, посилення боротьби за додержання соціалістичної законності, зміцнення складу народних суддів та народних засідателів перевіреними, політично підготовленими кадрами, які користуються довірою народу і здатні забезпечити проведення в життя політики Комуністичної партії та Радянського уряду[977].

25 грудня 1958 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних та автономних республік[978] і Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік[979], а 8 грудня 1961р. — Основи цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік[980]. 25 грудня 1958 р. було затверджено і Закон СРСР Про зміну порядку виборів народних судів, згідно з яким строк повноважень народних суддів збільшився до 5 років, а народних засідателів стали обирати не на загальних виборах, а у трудових колективах і військових частинах. Відповідні зміни вносилися до ст. 109 Конституції СРСР[981].

Відповідно до Основ законодавства про судоустрій… зі спеціальних судів були залишені лише ВТ. Проголошувалося, що правосуддя в СРСР покликане охороняти від усіляких посягань закріплений Конституцією СРСР і конституціями союзних і автономних республік суспільний і державний лад Союзу РСР, соціалістичну систему господарства і соціалістичну власність; політичні, трудові, житлові та інші особисті та майнові права й інтереси громадян СРСР, гарантовані Конституцією СРСР і конституціями союзних і автономних республік; права та інтереси, що охороняються законом, державних установ, підприємств, колгоспів, кооперативних та інших громадських організацій. Також правосуддя в СРСР мало своїм завданням забезпечувати точне й неухильне виконання законів усіма установами, організаціями, посадовими особами і громадянами СРСР.

Особливо підкреслювалося, що суд, виховуючи громадян у дусі відданості Батьківщині та справі комунізму, повинен поважати права, честь і гідність громадян.

Згідно із загальносоюзними Основами… Верховна Рада УРСР 30 червня 1960 р. прийняла Закон УРСР Про судоустрій Української РСР[982]. Мета правосуддя і завдання суду в цьому законі майже дослівно повторювали положення загальносоюзного акта.

У ст. 6 Закону зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється в точній відповідності до законодавства Союзу РСР і законодавства Української РСР. Закріплювалися основні засади правосуддя в УРСР: рівність громадян перед законом і судом (ст. 5), незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону (ст. 7), утворення всіх судів на началах виборності (ст. 8), колегіальний розгляд справ у всіх судах (ст. 10), відкритий розгляд справ у всіх судах (ст. 11), національна мова судочинства (ст. 12), забезпечення обвинуваченому права на захист (ст. 16).

Зі структурних змін звернемо увагу на ліквідацію Президії Верховного Суду УРСР, функції якої були передані Пленуму Верховного Суду УРСР. До повноважень останнього, зокрема, належало узагальнення судової практики і надання керівних роз’яснень судам щодо застосування законодавства УРСР.

У ст. 9, 13, 19 Закону закріплювалися вимоги до кандидатів у судді й народні засідателі, які мали підтвердити тезу про народний характер суду. При цьому не було жодної згадки про необхідність для судді юридичної освіти та членства в КПРС. На народних суддів покладався обов’язок систематично звітувати перед виборцями про свою роботу і роботу народного суду (ст. 26).

Передбачалася відповідальність народних суддів за службові недогляди та «недостойні вчинки, що завдають шкоди правосуддю, інтересам держави і правам громадян». Порядок її застосування було визначено Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 серпня 1960 р. Про дисциплінарну відповідальність суддів Української РСР[983].

2 листопада 1960 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР було затверджено нове положення Про вибори народних суддів[984]. Народні судді обиралися громадянами району (міста) на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п’ять років; народні засідателі обиралися на загальних зборах робітників, службовців і селян за місцем їхньої роботи або проживання, а військовослужбовцями — у військових частинах, відкритим голосуванням строком на два роки.

Народним суддею і народним засідателем районного (міського) народного суду міг бути обраний кожен громадянин Української РСР, який досяг до дня виборів 25 років. Відповідно до ст. 17 Конституції У РСР та ст. З згаданого Положення[985] громадяни всіх інших союзних республік користувалися на території УРСР правом обирати та бути обраними в народні судді та у народні засідателі нарівні з громадянами УРСР.

Право висунення кандидатів у народні судді забезпечувалося за громадськими організаціями і товариствами трудящих: комуністичними партійними організаціями, професійними спілками, кооперативними організаціями, організаціями молоді й культурними товариствами — в особі їхніх центральних, республіканських, обласних, районних і міських органів, а так само за загальними зборами робітників і службовців — по підприємствах і установах, військовослужбовців — у військових частинах, за загальними зборами селян — по колгоспах і селах, робітників і службовців радгоспів — по радгоспах.

Нові нормативні акти об’єктивно сприяли демократизації радянського правосуддя через посилення процесуальних гарантій прав обвинуваченого і потерпілого, розширення прав захисту, підвищення ролі народних засідателів, створення інституту громадських обвинувачів і захисників при розгляді кримінальних справ у судах, ліквідації всіх спеціальних судів, за винятком ВТ, до підсудності яких, крім справ про військові злочини, належали лише справи про шпигунство.

Проте з певною критичністю треба поставитися до зовні демократичних норм щодо вибору народних суддів. На практиці кандидати в народні судді ретельно добиралися з осіб — членів