Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Ліквідацію спеціальних транспортних судів було започатковано Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 червня 1953 р. Про об'єднання лінійних судів залізничного і водного транспорту, прокуратур залізничного і водного транспорту, а також Залізничної колегії і Водно-транспортної колегії Верховного Суду СРСР[967]. Через кілька років процес завершив Закон СРСР від 12 лютого 1957 р. Про ліквідацію лінійних і окружних судів на залізничному і водному транспорті[968].

Отже, впродовж 1953–1957 рр. були ліквідовані всі спеціальні суди і позасудові органи, крім ВТ, що загалом можна оцінити як повний демонтаж сталінської спеціалізованої системи політичної юстиції[969].

Паралельно розвивалася тенденція посилення самоврядності судових органів. Зокрема, органи юстиції втратили свої наглядові повноваження у зв’язку зі створенням президій судів, на які покладався розгляд протестів у порядку судового нагляду на вироки, рішення, ухвали й постанови, що набули законної сили. Правовою основою цього процесу стали Указ Президії Верховної Ради СРСР від 14 серпня 1954 р. Про утворення президій у складі Верховних судів союзних і автономних республік, крайових і обласних судів і судів автономних областей[970], Указ Президії Верховної Ради УРСР від З вересня 1954 р. Про утворення президій Верховного Суду УРСР та обласних судів[971], Указ Президії Верховної Ради УРСР від 16 жовтня 1957 р. Про склад президій обласних судів Української РСР[972].

Із приходом до вищої влади в СРСР і Комуністичній партії М. С. Хрущова відома післясталінська «відлига» ознаменувалася багатьма радикальними реформами в галузі державного судівництва. Так, XX з’їзд КПРС (лютий 1956 р.) не лише засудив культ особи Й. В. Сталіна, а й визнав необхідним відновлення «ленінських принципів» партійного і державного керівництва, розширення прав союзних республік та децентралізації керівництва роботою судових установ та органів юстиції союзних республік. У цьому зв’язку 30 травня 1956 р. було прийнято політичне рішення про необхідність ліквідації Міністерства юстиції СРСР[973], яке було оформлено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1956 р. МЮ СРСР ліквідовувалося, його функції з управління роботою судових установ і органів юстиції союзних республік було перекладено на міністерства юстиції союзних республік. Вирішення питань, пов’язаних із діяльністю спеціальних судів, покладалося на Верховний Суд СРСР. Так само ліквідовувалися як непотрібні проміжні ланки — обласні та крайові управління юстиції.

На обласні суди покладалися функції керування нотаріальними конторами, виконання судових рішень і вироків у частині майнових стягнень, контролю за всією діяльністю народних судів, проведення в них ревізій. Обласний суд також мав дбати про кадрове забезпечення народних судів, вивчати та узагальнювати судову практику. Народні суди дістали право призначати судових виконавців.

Подальшим кроком стала послідовна ліквідація міністерств юстиції союзних республік. Українське партійно-державне керівництво тривалий час опиралося цьому ініційованому згори процесу, але зрештою в березні 1963 р. Міністерство юстиції України було скасовано, а його функції покладено на Юридичну комісію при Раді Міністрів Української РСР (в частині законотворчої роботи) та Верховний Суд УРСР, а на місцях — на обласні суди.

У контексті загального курсу на децентралізацію влади IV сесія Верховної Ради СРСР четвертого скликання 11 лютого 1957 р. прийняла Закон СРСР Про віднесення до відання союзних республік законодавства про судоустрій союзних республік, прийняття цивільного, кримінального і процесуальних кодексів. Відповідні повноваження передавалися союзним республікам, а у компетенції Союзу РСР залишалося лише прийняття загальносоюзних основ у цих галузях законодавства[974].

Наступного дня, 12 лютого 1957 р., було прийнято Закон СРСР Про затвердження Положення про Верховний Суд СРСР і про внесення змін і доповнень до статей 104 і 105 Конституції (Основного закону) СРСР[975], який уточнив і розширив повноваження Верховного Суду СРСР як найвищого судового органу. Водночас цим законом через зміни до Конституції СРСР закріплювалося, що Верховний Суд СРСР здійснює нагляд за діяльністю судових органів союзних республік лише в межах, установлених законом, а голови Верховних Судів союзних республік входять до складу Верховного Суду СРСР за посадою.

У Положенні Про Верховний Суд СРСР підкреслювалося, що цей судовий орган наділений правом розглядати протести на рішення, вироки і постанови Верховних Судів союзних республік лише у разі, якщо вони суперечать загальносоюзному законодавству або порушують інтереси інших союзних республік. У зв’язку із цим Пленум Верховного Суду СРСР був уповноважений надавати керівні роз’яснення судам тільки з питань застосування загальносоюзного законодавства при розгляді судових справ.

Зауважимо, що правова природа постанов Пленуму Верховного Суду СРСР тривалий час оцінювалася доволі неоднозначно. Зрештою, більшість фахівців дійшли висновку, що такі постанови є одним із видів підзаконних джерел радянського права[976].

На поліпшення ефективності роботи народних суддів в УРСР була спрямована постанова Президії Верховної Ради УРСР від 26 серпня 1957 р.