Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

А тим часом Сірко, лишивши під козацькою супровідною чатою і звільнених ясирників, і табуни коней та череди й отари худоби із караваном добр та коштовностей, розуміючи, що хан, хоч і полишить Виговського напризволяще, сам десь затримається із-за неодмінного людоловства, спішно пішов основними силами запорожців на Кічкаську переправу. Передчуття і здогадки, що хан, скориставшись із оголення Січі, по путі назад із беями та мурзами спробує напасти на Запорожжя, викликали в Сірка не докір, а проклін собі і своїй затії.

Отож, не гаючи часу, виділивши сотні Гната Турлюна та Івана Стягайла, він алярмово направив їх до канівського і черкаського полковників Івана Лизогуба та Андрія Одинця з проханням-наказом спішно піти із присланими сотнями Лівобіччям униз і затримати там хана, а Лавра Гука із його сотнею послав у Брацлав через Уманщину для сповіщення Юрія Хмельницького про свої дотеперішні дії та для особистої його охорони з осідком у Брацлаві.

Таки вдався Сіркові цього разу всебічний задум і ясир щасливо приправити у Запороги, і хана не допустити до Кічкаської переправи, бо допомогли йому вчасно, не встрявши в бої, Лизогуб і Одинець. Висилаючи на них орди, хан втратив час для переправи на Кічкасі і повернув усіма турмами на Муравський шлях, де на нього чатували. Проте задуманої ловитви ординців козаками Брюха біля Самари і Молочної, на яку чекав і сам хан, не відбулося...

Порадившись із уманським полковником Михаєм Ханенком після приїзду Лавра Гука та молебня в соборі по дядькові Мартинові Пушкареві, зорієнтувавшись у становищі на волості і у війську, молодий гетьман Юрій підняв свої особисті охоронні дві сотні охочекомонців і спішно пішов за сотнею Гука в Брацлав, щоб чекати там результатів своїх та Сіркових звернень до всіх полків Гетьманщини і самого кошового як основної сили теперішнього свого становлення. Раптове викрадення київського полковника Антона Ждановича було попередженням не лише високому духовенству, а й самому Юрію з його духовниками і згодом Сіркові...

Дуже доречними та загально признаними як необхідні і потрібні виявилися спішні та далекоглядні Сіркові заходи, бо хоч і ослабив він розсипками у всі боки запорозькі загони, та проте попередив напад хана на Січ. Не до Січі стало тому, як побачив закритий для нього Кічкаський перехід, а напади полків позаду врешті змусили його кинути під Вовчими водами ясир, а самому податися Муравським шляхом додому. Видно, щастило того разу ханові Магомет-Гірею. Ждав на путі загонів Сірка в засідках, а засідок не було, і милості Аллаха врятували його від погрому. Іван Брюх, що стояв на Молочній в засідці, не рушив із місця, і хан обійшов його вночі непомічено.

Ніхто у війську, що затрималося коло порогів, очікуючи підходу ясирників, не знав достеменно, що думав кошовий і чим жив особисто, що він скаже взавтра, стоячи своїм регіментом у Кодацькому замку-фортеці. Найпаче всіх дивувало те, що полоненців-бейчуків він наглядав сам, турбувався про них, викликаючи нарікання окремих козаків, хоч, правда, і необ'явні, бо престиж Сірка був таким, що відкрито про те і мовити було зась. Дивувалися про себе і юні бейчуки-аманати із його догляду, і правляючись серед війська в закритім берлині, і таборуючи тут...

За закликом Сірка, вже в кінці тижня із сіл Великого Лугу на нових поселеннях працювало денно по півтисячі людей, ошатнюючи новоприбульців на нових осідках і, звичайно, обдаровуючи їх і посудом, і начинням, і знаряддям, і одягом та всілякими снастями, на неймовірну радість кошовому. Були на толоках і тубільні виселяни, їхні сокири, заступи-кельми, і всяке залізяччя було неоцінимо дорогим, як і подаровані Сірком овечки та кози для розплоду...

Якось в пообіддя, коли були вже обрані в нових селах уряди, тривожним барабаненням тулумбасів у фортецю були спішно покликані всі сотники до регіменту кошового, давши зрозуміти козацтву, що слід очікувати якихось змін.

— ...Одну велику і важливу справу для рідного люду і краю, славні мої побратими, ми вже з Божою поміччю вчинили, оминувши братовбивство,— говорив Сірко зібранцям на отій спішній раді.— Тепер мусимо вшвидці докінчити другу, чи не більш важливу. Гетьман Виговський, хай Бог трима його в здоров'ї, при об'яві Юрія яко гетьмана, не домігшись від облудного сейму дотримання і ствердження Гадяцьких умов, став, по нещастю, некозирною картою в шельмованих руках ляхів, ординців та й московитів, зробився осередком розділу і розбрату нашого поспольства, братовбивства та чвар не лише старшин, а й козацтва та посполитства на волостях, дійшовши навіть до оплати послуг орді ясирниками,— підняв він пальця-вказівця догори, тикаючи ним у небо.

— Не ми йому судді, бо, може, він і хотів, відмовляючись від гетьманства не однораз, по-своєму добре вчинити рідному людові, як оті Гадяцькі домови. Отож, лишивши його без ханської помочі, ми мусимо спішно і таємно, бажано без жодного бою, лишити його ще й гетьманського скарбу-гамзи та генерального осідку в Чигирині, бо належать вони гетьманові Юрію. Для цього вже наступного ранку, повторюю, без бою і жодних втрат ми мусимо підійти до Чигирина і захопити місто із усією його чатою, не допустивши жодних пограбувань, повторюю, без бою! Захопити для збереження і передачі всіх скарбів гетьманові Юрію.

— Сподіваюсь,— по мовчанці продовжив Сірко,— що ми це зуміємо вчинити з Божою поміччю швидко, вміло і по можності проворно. Попереджую вас ще раз, а через вас і все козацтво, яке ви покладете на сон після огляду начиння, що ніяких і найменших дуванень, сиріч розподілів здобичі, там не допущу. Кладу надію на Бога, що тепер, знищивши міжусобство, ми доможемося спокою і одностайності для всього нашого поспольства, хоч знаєте, яке це тяжке бажання сьогодні. А ще ознаймую вас: якщо у нашого простолюду склалося народовладдя, то обов'язково складеться і краще майбутнє. Допоможи мені, Боже, не помилитися!— перехрестився Сірко.