Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

самою головою — кілька перших щербатих зірок семизірного Воза. Дивився довго на небо, ніби вперше бачив, ніби надіявся, що виведе воно із задуми... Позаду гуло, мов далекі водоспади порогів, покурінне січовище і тупцяли тисячоного на конов'язях коні над жолобами і яслами, а в протилежному боці лежала тиша, вмощуючись на сон. Час від часу її мов прострелювали десь по заплавах і очеретах деркачі-дирчаки, викрикуючи про своє вартування, та стогнали здалеку пороги... «Такі вчинимо, коли поталанить!..» — дійшов висновку.

Якась нова спонука примусила Сірка колобродити допізна, обмірковуючи задумане, невідступно повторюючи напам'ять лист Довганя, Богуна і Безпалого, привезений Ониськом Чоботом із-під Конотопа: «Панам старшим і меншим на Запорогах, товариству і братам нашим в Коші і тонях, січах, луках, полях шлемо своє прохання громити бусурменів і йти до нас купно ув поміч, доки не пізно! Просимо молебно, десятикратно і сердечно!..»

Не лист то був, а не з добра писаний зойк і гвалт до порятунку і дій. Сірко бачив свою поміч нещасним тільки у визнанні влади гетьмана Юрія і про себе тішився, що послав бирича-гінця і що той уже, напевне, привіз листа від Січі, який зупинить «наказного» від братовбивства і покаже не лише йому вихід зі скрути. Він пригадав покійника Пушкаря, ще дебелим і сильним, повним здоров'я і надій...

«Ось одного із нас уже й немає в живих»,— болісно утямив Сірко пройдені покійником шляхи-дороги по повороті із колегіуму і аж злякався, зітхнувши, що отак же колись і його та інших не стане із-за чужих підступно-нацьковних похотей і інтрижної гри...

Поки колишній джура Богдана Хмельницького Іванець Брюх, тепер наказний отаман Брюховецький, навперекір Сірковій настанові, погромивши кілька міст і полків прихильника Виговського Овдія Тимоша та ногаїв, обтяжливо правився до рідної Січі із вивільненими двома тисячами ясирників, що згодилися осісти у Великому Лузі, і чередами худоби та табунами коней, спекулюючи і Богдановим, і Сірковим іменами, донці, благословенні і нацьковані боярами, нещадно палили темрюцькі і таманські села й улуси своїх же козацьких осідців іменем і Січі, і Сірка.

А сам кошовий, нічого про те не відаючи, із понадтрьохтисячним Запорозьким військом налетівши зненаць «Аллаховою карою» і «шайтаном» в Заперекоп'я на Карач-беєві незахищені улуси, звільняв тисячами різноплемінних ясирників і спіхом виганяв услід їм із-під Акермана у рідний степ табуни коней, череди та отари худоби. Старі коні в путі за наказом кошового ділилися на підверших і тяглових, і перші гналися в Січ для безкомонців, а другі — в нові осідки в дарунок новим осельцям і бідним сіромам-підсусідкам.

Ніхто не знав, як прислужився Сіркові отой січовий, уже геть літній запорожець із сергою в вусі, завбачливо підісланий Сірком у стан хана як дознавач і турусник Платон Ключ, Це він сповістив хана вчасно, майже нічого не збрехавши, що «запорожці всією Січчю із шайтаном Сірком пішли рабувати Ханство». Це він «перелякано» стояв на колінах у ханському дорогому наметі під Лохвицею в Приоріллі між двома дужими сейменами перед ханом Магомет-Гіреєм, що чипів на дорогому, оздобленому прикрасами міндері, і молільно, клянучись і Богом, і Аллахом, оповідав:

— Цар, світлий хане, отой злодійкуватий в'язничник, і кошовому-шайтанові, і своєму наказному Безпалому, і навіть окремим полковникам прислав великі жалувані ясаки кунами та багато зброї і пороху, умовляючи їх усіх купно піти на тебе, але Сірко, наперекір йому, повів понад п'ятнадцять тисяч запорожців за Ор-Капу-Перекоп через Акерман, щоб і братовбивства із твоїми хоробрими воїнами уникнути, і звільнити рідних ясирників у твоєму царстві, відібравши худобу і скарби, які і ти, і твої мурзи та беї, світлий хане, по домові із поганим королем польським та із сонцеликим Матомет-Авджі-Мисливцем через турських сераскирів і беглер-беїв полюдоловили,— складав Платон-Потап, кланяючись, руки долонями під бороду.— Сам я, пресвітлий хане, вирвавшись із січового кубла зарізяк, іду до родини в Піни, на що і прошу твоєї великої ласки, пайцзи та дозволу. А воювати з тобою той шайтан не хоче, хоче жити в дружбі по домові із твоєю світлістю...

— Кажеш,— по чималій мовчанці обізвався хан настановчо,— гяуре, що цар Алекс дає багаті ясаки і зброю, а не розумієш, що він тим нацьковує вас усіх і з-поміж себе, і на мене, і на божественного хондкара та короля польського, щоб ми били один одного, ослаблюючись, йому ж на майбутній зиск-гарач для наших покорень,— вирішив про себе Магомет-Гірей відпустити «до жінки і дітей» невірного гяура Платона-Потапа, бо все-таки в словах його правда. «А може, ще встигну, покинувши напризволяще Виговського, щось порятувати в Ханстві і щось прихопити в ясир та навіть, пішовши Кучманською сакмою через Кічкаську переправу одним крилом, а Муравською — другим, здвобіч напасти, поки шайтана там немає, на Січ та її багаті околи і мати значно більші зиски, аніж у спаї з Виговським».

— Як лис, мудрий, хитрий і приловчливий цей шайтан Сірко,— сказав, уже не криючи занепокоєння, хан покликаному в намет Карач-беєві, коли відпустив Платона-Потапа Ключа, наказавши сейменам нагодувати і відпровадити його, яко вірного посланця самого Аллаха.

— А мудрий та достойний, як ніхто із гяурів,— підказав ханові геть убитий лихом Карач-бей, ще не відаючи, що в Сірковому обозі вже їхали в Січ аманатами-закладниками обидва його сини-підлітки. Не відав він і про те, що Сірко прихопив із собою кармазин, гризет, габу та шовк з його паківень, яким не було ціни, і навіть золоті прикраси казни-гамзи та гарему. Двадцять п'ять верблюдів, сто тридцять осликів і п'ятдесят в'ючних коней спішно несли на своїх спинах те багатство до Січі, оточені козаками-вершниками.— А направду, мій світлий хане, як може, й ніхто, бо подумай своїм світлим розумом, не воюючи наскочно, Сірко розіб'є та розорить і нас, і Виговського, і короля Я на отим своїм сатанинським мирним походом на наші улуси. Хтось уже розніс чутку, і мої воїни вимагають вести їх негайно додому. Отож, сонцеликий хане, треба і нам у Сірка вчитися...

— Так-так,— повторив згорьовано Магомет-Гірей, вірячи, що похід Сірка його не зачепив.— Ми вернемо все сторицею. Дяка Аллаху, що