Читати книгу - "Свобода"

очевидною, і Джонатан назвав його козлом і брехуном, недостойним Конні.) А тепер він відчував, що Дженна, яка мала подвійні стандарти вірності, обдурила його, і обдурила майже точно так, як це зробили його начальники у дослідному інституті. Просто зі спортивного інтересу, просто бажаючи накапостити Конні, вона зробила те, що підбурювачі до війни зробили заради грошей. Але це розуміння не позбавило його сильного бажання запросити її на вечерю чи заробити на це грошей у «Райзені».

В Александра, сидячи на самоті у холодному офісі «Райзена», що мав лише одну кімнату, Джоуї переписував плутані факси Кенні з Багдада, переробляючи їх у переконливі звіти про юридичне використання доларів платників податків, аби створити з пекарів, яких субсидіював Саддам, підприємців, що отримують допомогу від Агенції захисту прав споживачів. Він використовував аналіз діяльності фірм «Бредмейкерз» і «Хот енд красті», проведений минулого літа, для створення привабливого шаблону написання бізнес-плану, яким могли б користуватися саме ці майбутні підприємці. Він розробив дворічний план хоча б приблизного приведення цін на хліб до умов справедливого ринку, причому ціни на традиційний іракський хубз слід було знизити настільки, щоб вони були меншими від собівартості, аби привернути до нього увагу, водночас різко підвищити ціни на кондитерські вироби і кавові напої — коли провести їх грамотний маркетинг, вони зможуть приносити хороший зиск; таким чином у 2005 році Коаліція зможе прибрати субсидії, не викликавши при цьому хлібних бунтів. Усе, що він робив, було, принаймні, частковим, а інколи — і повним маренням. Він не мав навіть приблизного уявлення про те, що являє собою типова вітрина крамниці у Басрі; наприклад, він підозрював, що скляні вітрини з охолодженням для випічки, у стилі «Бредмастерз», аж ніяк не підходять для умов постійних вибухів машин і літньої спеки у п’ятдесят п’ять градусів за Цельсієм. Але марення сучасної комерції було мовою, якою він, на щастя, навчився спілкуватися вільно, і Кенні запевняв його, що значення має лише подоба бурхливої діяльності й моментальних результатів. «Зроби це так, щоб воно гарно виглядало вчора, — казав йому Кенні, — а ми вже на місці зробимо так, щоб усе виглядало гарно сьогодні. Джеррі хоче отримати вільний ринок за одну ніч, і ми маємо це йому забезпечити» (Джеррі — то був Пол Бремер, головний бос у Багдаді, якого Кенні, мабуть, і не бачив ніколи). У часи, коли роботи не було, особливо по вихідних, Джоуї забігав до шкільних друзів, які безкоштовно працювали в інтернатурі чи продавали гамбургери у своїх містечках, і ті засипали його заздрістю і вітаннями за те, що він примудрився знайти собі найкращу в світі літню роботу. Він відчував, що його життя, збите з курсу подіями одинадцятого вересня, нарешті, знову почало відчутно набирати траєкторії, спрямованої нагору.

Певний час єдиними хмарами на його задоволенні життям були постійні перенесення терміну поїздки Дженни до Вашингтона. Під час їхніх розмов завжди спливала тема її занепокоєння тим, що вона недостатньо насолодилася надзвичайними пригодами до того, як віддала себе Ніку («Не думаю, що той рік у коледжі, коли я поводилася, як справжня сука, можна зарахувати»), Джоуї у такому занепокоєнні почув шепіт можливості, а тому був розчарований, коли, незважаючи на все більш відвертий флірт у розмовах по телефону, вона двічі відміняла плани приїхати до нього, і ще більш розчарований, коли Джонатан сказав йому, що Дженна їздила до батьків у Маклейн, — бо йому вона навіть нічого не повідомила.

Четвертого липня, у День незалежності, під час візиту до батьків, який він зробив, аби тільки остаточно не зіпсувати стосунки, Джоуї вирішив розкрити перед батьком деталі роботи в «Райзені», сподіваючись вразити його розміром зарплатні й розмахом обов’язків; але батько тут же майже зрікся його. До цієї миті, майже все життя, їхні стосунки були дуже стриманими, бо їхні волі тримали їх у патовій ситуації. Але зараз батько явно не збирався відсилати його йти своїм шляхом, просто прочитавши йому повчальну лекцію про неприпустимість такої холодності й самовпевненості. Тепер він кричав, що від Джоуї його нудить, що у нього викликає фізичну відразу той факт, що він примудрився виростити такого сина — егоїстичного і такого, що не розуміє, що збирається потурати чудовиськам, які знищують країну заради власного збагачення. А мати, замість того щоб захистити його, втекла, наче чорти за нею гнались, нагору, до своєї кімнати. Джоуї знав: уже завтра вранці вона подзвонить йому, намагаючись усе виправити, і годуватиме його брехнею про те, ніби батько сердиться лише тому, що любить його. Але вона була занадто боягузлива, щоб триматися поряд, а сам він не міг нічого зробити, окрім як міцно схрестити на грудях руки, начепити на обличчя маску, похитати головою і знову й знову повторювати батькові, щоб не намагався судити про те, чого зовсім не розуміє.

— Та що тут розуміти? — кричав Волтер. — Це війна за політичні інтереси й вигоду. І крапка!

— Тільки через те, що тобі не подобається чиясь політика, — зауважив Джоуї, — це не означає, що всі їхні дії неправильні. Ти вдаєш, ніби все, що вони роблять, погано, сподіваєшся, що в них нічого не вийде, бо ти ненавидиш їхню політику. Ти навіть не хочеш чути про те добре, що відбувається зараз.

— Нічого доброго зараз не відбувається!

— Гаразд. Цей світ чорно-білий. Ми всі погані, а ти весь у білому.

— А ти гадаєш, розвиток світу вимагає, аби дітлахам в Іраку, дітлахам твого віку, відривало ноги і голови, і все заради того, щоб ти заробив купу грошей? Ти живеш саме у такому, ідеальному світі?

— Звичайно ж ні, тату. Можеш припинити верзти казна-що хоч на хвилину? Люди гинуть, бо їхня економіка ні на що не здатна. А ми намагаємося їхню економіку налагодити, ясно?

— Ти не повинен заробляти вісім тисяч доларів на місяць, — раптом відповів батько. — Я знаю, ти вважаєш себе дуже розумним, але щось, напевно, не так із цим світом, коли дев’ятнадцятирічний юнак без жодних навичок може стільки заробляти. Від твоєї роботи тхне корупцією. Для мене ти смердиш.

— Господи, тату. Припини.

— Я навіть чути більше не хочу про те, що ти робиш. Мене від цього нудить. Можеш хвалитися матері, але зроби мені ласку, не чіпай мене.

Джоуї несамовито посміхався, щоб не розплакатися. Удар, якого він зазнав, здавався йому таким, що вдарив по самій суті: наче вони з батьком обрали протилежні політичні симпатії з єдиної причини: