Читати книгу - "Українське письменство"

слів на зразок смертоборчий, тонкоспівний, підручник (в значенні помічник), ніхто не споруджає таких прозаїзмів: плаче мати, висловляючи одчай; ти умри, співець, фізично, або: будем вживати ми засоби чисті, щоб поважали нас люди побочні.

Всі ці недоладні слова і незугарні вислови (про знущання над граматичним складом української мови я не здіймаю й питання) є тільки один з проявів надзвичайної нечутливості Чупринки до стилю взагалі. В нього нема почуття міри. Бажаючи говорити красиво, він раз у раз впадає в несмачну манірність. Задля ефекту він називає сльозу квінтесенцією страждання, рослини — то творами натхненної флори, то дітьми ніжної фауни, свою кохану — об’єктом для споглядання; не маючи дару стислого виразу, він пускає сентенції і афоризми на зразок: «Моє кохання не залежить од форм твоєї красоти», або «восени чи навесні дві істоти не самотні», або: «ми з життям не маєм зв’язку, як перейдем Рубікон». А поруч з усіма тими Рубіконами і Летами, квінтесенціями і атомами, процесами і іншими козирями — страшенна нечутливість до чужої думки, коли вона хоч трохи тонша за власні примітиви. В одному місці (II, 73) зустрічаємо в епіграфі цитату із Тютчева:

О, вещая душа моя! О, сердце, полное тревоги! О как ты бьешся на пороге Как бы двойного бытия.

Чупринка перекладає: «О, як ти б’єшся край порогу, край переходу в небуття», і глибоку тютчевську думку про подвійне буття робить плоскою і нерозумною. Правдивий варвар, він може передати враження ранішнього пробудження природи в таких словах:

Птаство, прокинувшись, дзенькнуло, ахнуло… Сонце пожежею жарко спалахнуло…—

і після цього заявити претензію на титул «естета» (III, с. 16).

Така ж сама нечутливість вражає нас і в області метру та ритму. На перший погляд, вірш Чупринки справляє враження. Бадьорий, веселий, окрилений внутрішньою римою —

Гей на весла, щоб понесла Буря човен на простір, Де свавільний вітер вільний Гонить хвилі вздовж і вшир —

він прегарно підходить до деяких настроїв його поезій. Звертають на себе увагу сполучення рядків, писаних різними розмірами (дактилем і хореєм, І, 109, І, 154, амфібрахієм, анапестом і пеоном — «Мої квіти» І, 116), трапляються подекуди інтересні спроби чистих пеонів («Переходи», III, 33, «З глибини», III, 54, «Співи ночі», III, 107—108), нові і влучні рими (натомість — нерухомість, теплими — стеблами), деякі цікаві licentiae poeticae (римування: золотий — висоти, кори — старий, голови — вартовий, скалки — палкий). Але згодом в око впадає цілий ряд дефектів. По-перше, оказується, що Чупринка зовсім не так уже багатий на розміри. Не менш 9/10 всіх його поезій написано хореями, рядки або чотиристопові, або комбінації одної, двох, трьох і чотирьох стоп; інші розміри так само ніколи більше чотирьох стоп не нараховують. Рими дуже часто штучні, притягнуті за волосся, і справляють гумористичне враження:

Стій! Ні звука. Сльози витри!     Мить яка величная! Гордо носиться в повітрі     Пам’ять вічная. (II, 89).

Збіг звуків часами дуже негармонійний: