Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

а коли не роблять, беручи провину на себе, пропонуючи їм пожертви на знак своєї вдячності й пожертви на знак провини, плазуючи зо страху, поклоняючись сонцю, місяцю, вітру, дощу та кожному злодієві, який оголосить себе їхнім посланцем, тільки б його слова були нерозбірливі, а маска — достатньо страхітлива. Він бажає, благає і плазує, він помирає, залишаючи вам, як згадку про його погляди на існування, жахливі постаті своїх ідолів, напівлюдей, напівтварин, напівпавуків — втілення світу не-А.

Таким є розумовий стан ваших сучасних учителів, таким є той світ, до якого вони прагнуть вас привести.

Якщо запитуєте, яким чином вони збираються це зробити, увійдіть до будь-якого шкільного класу і почуєте, як учителі навчають ваших дітей, що людина не може бути ні в чому впевнена, що її свідомість не має жодного значення, що людина не може вивчити жодних фактів і законів існування, що вона нездатна пізнати об’єктивну реальність. Якими ж тоді є критерії щодо знання і правди? Відповідь на це питання звучить так: критерій — це те, у що вірять інші. Немає жодного знання, повчають вони, є тільки віра: ваша віра в те, що ви існуєте, — її акт, не вагоміший за містичну віру в одкровення; віра в те, що електричне світло можна створити за допомогою генераторів, — це акт віри, не вагомішої за вірування в те, що світло можна увімкнути за допомогою кролячої лапки, якщо її поцілувати під драбиною першого числа за молодого місяця. Правда — це те, якою її хочуть бачити люди, а люди — це всі, крім вас. Реальність — те, що люди вважатимуть нею. Не існує об’єктивних фактів, існують лише довільні бажання людей. Людина, яка шукає знань у лабораторії за допомогою пробірок та логіки — це старомодний, забобонний дурень. Справжній науковець — це людина, яка приймає погляд публіки, — і якби не егоїстична жадоба виробників сталевих балок, які щонайширше зацікавлені в тому, щоб заважати науковому прогресу, ви б довідалися, що міста Нью-Йорк не існує, тому що про це свідчили б результати опитування решти світу: їхні переконання заборонили б існування Нью-Йорка.

Упродовж століть містики духу проголошували, що віра — важливіша за розум, але не наважилися заперечити існування розуму.

Їхні спадкоємці, їхнє продовження — містики м’язів — завершили розпочату попередниками роботу і досягнули їхньої мрії: вони проголосили, що все навколо є вірою, і назвали це повстанням проти релігії. Начебто бунтуючи проти недоведених припущень, вони заявили, що в цьому світі взагалі ніщо не може бути доведено. Бунтуючи проти надприродного знання, вони проголосили, що жодне знання неможливе. Протестуючи проти ворогів науки, вони ствердили, що наука — це забобон. Протестуючи проти поневолення розуму, вони заявили, що розуму просто не існує.

Якщо ви відмовляєтеся від здатності сприймати, якщо погоджуєтеся змінити власні критерії з об’єктивних на колективні, й чекаєте, щоб усе людство навчило вас, як слід правильно думати, то виявите, що просто перед вашими очима відбулась іще одна підміна, якої ви не визнавали: ваші вчителі раптом стануть керівниками колективу, і якщо ви відмовитесь їм підкорятись, стверджуючи, що вони не є всім людством, то почуєте відповідь: «Звідки вам знати, що ми не є всім людством? «Є», брате? Звідки взагалі такі застарілі уявлення?»

Якщо ви сумніваєтеся, що саме в цьому полягає їхня мета, придивіться, з якою пристрасною наполегливістю містики м’язів змушують вас забути, що концепція «розуму» взагалі коли-небудь існувала. Прислухайтеся до їхнього незбагненного словоблуддя, до слів із затертими сенсами, термінів, які заповнюють простір, — так вони намагаються створити подобу концепції «мислення». Ваша свідомість, кажуть вони вам, складається з «рефлексів», «реакцій», «досвідів», «спонук», «імпульсів» — і відмовляться назвати ті засоби, за допомогою яких вони здобули ці знання, ідентифікувати акт, який виконували, розповідаючи вам про це, як і акт, який виконували ви, їх слухаючи. Слова нездатні вас «формувати», кажуть вони — і відмовляються назвати причину, через яку слова не можуть змінити ваше… невідомо що. Читаючи книжку, студент розуміє її завдяки процесові… нічого. Науковець, який працює над винаходом, задіяний у… нічому. Психолог, який допомагає невротикові розв’язати проблему й розплутати конфлікт, робить це шляхом… нічого. Промисловець — ніщо (такої професії не існує). Фабрика — це «природний ресурс», як і дерева, скелі чи болото.

Проблему виробництва, скажуть вам вони, давно залагоджено, вона не заслуговує на вивчення та увагу. Єдина проблема, з якою залишилось упоратися вашим «рефлексам» — це проблема поширення. Хто розв’язав проблему виробництва? Людство, скажуть вони. А яким було розв’язання? Товари тут. Як вони тут опинилися? Певним чином. Що до цього спричинилося? Ніщо.

Вони заявляють, що кожна людина має вроджене право не працювати і — на противагу законам реальності — їй належить «мінімальне утримання»: їжа, одяг, прихисток. Вона не повинна докладати жодних зусиль, все це мусить дістатись їй просто тому, що вона народилась. Отримати — від кого? Ні від кого. Кожна людина, стверджують вони, володіє однаковою часткою технологічних здобутків, які було створено.

Створено — ким? Ніким. Несамовиті боягузи, які позиціонують себе захисниками промисловців, окреслюють метою економіки «збалансування необмежених прагнень людей та товарів, що постачаються в обмеженій кількості». Постачаються — ким? Ніким. Інтелектуальні хулігани, які вдають із себе професорів, відмахуються від мислителів минулого, заявляючи, що їхні соціальні теорії ґрунтувалися на непрактичних припущеннях, що людина — це раціональна істота, але оскільки людина не раціональна, кажуть вони, мусить бути запроваджено таку систему, що уможливить існування нераціональних істот. Тобто, істот, які заперечують реальність. Хто зробить таке можливим? Невість-хто. Перша-ліпша випадкова посередність негайно видає працю про те, як спланувати контроль над виробництвом, — з його статистикою погоджуються і не погоджуються, але ніхто не сумнівається у його праві на втілення власних планів за допомогою пістолета. Втілювати — на кому? На комусь, кого не існує. Випадкові жінки з прибутками невідомого походження подорожують навколо світу і повертаються з повідомленням, що відсталі народи вимагають вищих стандартів життя. Вимагають — від кого? Та не знати, від кого.

І щоб запобігти будь-яким запитанням щодо причини відмінностей між селом у джунглях і містом Нью-Йорк, вони вдаються до останньої вульгарності, розповідаючи про перебіг промислового прогресу — появу хмарочосів, підвісних мостів, електричних двигунів і залізничних потягів, — і стверджують, що людина — це тварина з «інстинктом створення інструментів».

Чи замислювалися ви над тим, що не так із цим світом? Тепер ви помічаєте, якої кульмінації досягло вірування про не спричинене та незароблене. Банди містиків — духу та м’язів — воюють одні з одними за владу