Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Ось пасаж за 1924 рік:

«Ничего нет пошлее, чем еврейские рассказы и цыганские романсы. А ведь Утесов является мастером именно в этих жанрах… Уберите Утесова!»

А ось що писали трьома роками пізніше:

«Что мы называем легкожанровой музыкой? Это музыка бара, кафешантанов, варьете, «цыганщина», джазовая фокстротчина и т. д., что составляет некий музыкальный самогон, что является художественной формой использования музыкального звучания не для поднятия масс, а для того, чтобы душить их инициативу, затемнять их сознание…»

1949 рік:

«Что может быть менее созвучным нашей музыке, нашим советским песням, богатейшему фольклору советских народов, чем ноющий, как больной зуб, или воющий саксофон, оглушительно ревущий изо всех сил тромбон, верещащие трубы или однообразно унылый стук всего семейства ударных инструментов, насильственно вколачивающих в сознание слушателей механически повторяющиеся ритмы фокстрота или румбы. Нет! Мы решительно против искусственного соединения нашей музыки с джаз-оркестрами, а тот, кто пытается втискивать ее насильственно в джаз, калечит ее, коверкает…»

І т. д., і т. п. в тому ж дусі і стилі – справді «пошлому». А Леонід Утьосов витримав і це. І сидить собі спокійно на бронзовій лавочці в Міському саду любої його серцю Одеси, і йому до всього байдуже. Мабуть, тому, що він уже бронзовий. Живим це витримати значно складніше.

Року 2003-го у зв’язку із 110-річчям з дня народження Віри Холодної в Одесі 2 вересня було встановлено бронзовий пам’ятник – актриса зображена в образі однієї зі своїх героїнь – молода і гарна (вона ж бо навічно залишилась молодою) – в широкополому капелюсі і довгому платті, що його актриса злегка притримує правою рукою…

Бронзову фігуру пам’ятника (автор – одеський скульптор Олександр Токарев) відлили у майстерні київського спеціалізованого творчого об’єднання «Художник».

Зірка німого кіно зображена в повний зріст на постаменті, що символізує сцену. Біля її ніг лежать відлиті з бронзи квіти.

Пам’ятник установлений на вулиці Преображенській біля того місця, де колись був розташований фасадний флігель дому Папудових, у якому мешкала актриса. І водночас це зовсім близько від Спасо-Преображенського собору, у якому її відспівували…

Залишається додати, що довгі й довгі десятиліття радянської дискримінації Віри Холодної (за радянської ідеології вона чомусь вважалася уособленням всіх пороків дореволюційного кіно), завершились повною її «реабілітацією».

До 100-річчя кіно було випущено об’ємний збірник «Вера Холодная», а столичний «Дом Ханжонкова» почав присвоювати щорічний приз Віри Холодної…

Про неї різні видання Москви й України – цілий потік, особливо Інтернет, – публікують статті, дослідження. Передруковують спогади та інші матеріали про першу російську зірку німого кіно Віру Холодну, того кіно, що звалось спочатку синематографом. Поети присвячують їй і сьогодні вірші.

Вы немая актриса

Немого кино.

И представить Вас

Трудно живую.

Но однажды увидев

Ваше лицо,

Сердце просит картину иную:

Вот привстали Вы с кресел,

Кружева, кринолин,

Льется шелк по фигуре точеной.

И духов под названьем «Белый жасмин»

Разлился аромат утонченный.

Пальцы тонкие в кольцах,

Перчатки, каблук,

Подошли Вы к окну отрешенно…

Вы вернулись из прошлого

На восемь минут,

Чтоб коснуться души оголенной…

З’явився і перший художній фільм, що розповідає про Віру Холодну, вже згадувана «Раба любові» (Мосфільм, СРСР, 1975. Мелодрама).

…Із зайнятої більшовиками Москви їде в Крим на знімання зірка німого кіно Ольга Вознесенська (себто Віра Холодна, принаймні вона виступає як літературний прообраз головної героїні). Вона тяжко переживає крах старого світу, стоїть перед болісним вибором: прийняти переміни чи тікати від них. А може, порятунком для знаменитої актриси виявиться любов?…

Громадянська війна в розпалі. В невеличкому містечку, зайнятому білогвардійцями, московська кіногрупа знімає салонну драму «Раба любові».

Виконавці головних ролей – зірка німого кіно Ольга Вознесенська і не менш знаменитий Максаков.

Оператор групи Віктор Потоцький (керівник підпільної групи революціонерів) нелегально фіксує на плівку арешти і розстріли. Закоханий в Ольгу, Віктор намагається розкрити їй смисл подій, що відбуваються в Росії. Вознесенська починає допомагати другу і навіть рятує йому життя. На якийсь час…

Зйомки розпочав на «Мосфільмі» режисер Рустам Хамдамов, але далі все загальмувалося – картина «не пішла» і, знявши половину матеріалів та витративши половину бюджету, режисер залишив майданчик. Доробляти фільм ніхто не брався, і Нікіта Михалков ризикнув заново перезняти матеріал – у рамках тих грошей, що залишилися. І в нього це блискуче вийшло.

Сценарій: Фрідріх Горенштейн, Андрій Михалков-Кончаловський.

Композитор: Едуард Артем’єв.

У ролях знімалися: Олена Соловей, Олександр Калягін, Родіон Нахапетов, Олег Басилашвілі, Костянтин Григор’єв, Ніколай Пастухов, Віра Кузнецова, Нікіта Михалков, Юрій Богатирьов та інші не менш відомі актори.

І лунає, і бринить, за душу бере неймовірна пісня «Где же ты, мечта? – слова Н. Кончаловської, музика Е. Артем’єва:

Где же ты, мечта?

Где же ты, мечта?

Где же ты, мечта?

Я вдаль гляжу с надеждой…

И летит ко мне

В зыбкой тишине нежный звук —

То ли это смех? – нет!

То ли это плач? – нет!

Это ты, любовь…

Чье-то сердце ждет,

Чей то взор горит,

Если б можно было слово

Драгоценное высказать,

И душу распахнуть навстречу

Благостным ветрам… нет!

Грозам и ветрам… нет!

Дружеским рукам… нет!

Лишь одной любви!

Моя душа…

Согрей ее в ладонях, успокой!

Верю я в тебя. Да!

Верю я в мечту. Да!

Верю я в любовь. Да!

Верю я в любовь.

Да, она придет, любовь.

Фільм «Раба любові» на міжнародних фестивалях здобув цілу колекцію престижних призів та різних нагород… У тім числі диплом за кращу режисуру (Нікіта Михалков), за краще виконання жіночої ролі (Олена Соловей), за кращу художню роботу, за високу операторську майстерність, приз глядачів – Віра Холодна в цьому фільмі ніби заново народилася…

А вірші, нові й нові, присвячені «королеві екрана», все з’являються і з’являються…

В доску пьяный тапер —

По костяшкам прокуренных клавиш.

Дым твоих папирос —

Голубое, как сумрак, манто.

Вечер крылья простер,

И уже ничего не поправишь.

На полотнище грез —

Клоунада а-ля шапито!..

Синема! Синема!

Нарочитые страстные слезы,

И неслышимость фраз

В полутьме электрических ламп!

Синема! Синема!

«Эрмитажа» холодные розы!

Плен русалочьих глаз,

Шляпка-«прет», губы черные-«вамп»!

Горький привкус любви —

Аромат контрабандного кофе,

И салонный регтайм,

Заменяющий жизнь и слова,

И Жаннет, и Сильви,

И механик Лев Карлович Йоффе,

И чувствительность дам,

И наносный апломб буржуа!

Через три дні після її смерті на екран вийде кінохроніка П. Чардиніна «Похорон Віри Холодної». Як згадуватиме сестра покійної Софія, дивлячись на ті кадри,