Читати книгу - "Останній дон"

Дієр поцілував Лізу в обидві щоки.

— Я бачив тебе в Нью-Йорку, — промовив він. — Чудова вистава. — Помовчав і знову заговорив: — Сподіваюсь, ти візьмеш роль у моєму новому фільмі. Мело гадає, що це буде твій прорив на кіноекран.

— Мені треба побачити сценарій, — холодно всміхнулася Ліза. Дієр, як завжди в таких ситуаціях, обурився. Їй трапився шанс змінити своє життя, а вона хоче бачити той клятий сценарій. Він бачив, як утішено підсміюється Мело.

— Звісно, — погодився Дієр, — але повір, що я б не послав тобі сценарію, не гідного твого таланту.

Мело, що ніколи не був такий палкий у коханні, як меткий у бізнесі, втрутився до розмови:

— Лізо, ми гарантуємо тобі провідну жіночу роль у фільмі категорії А. Сценарій — це не священний текст, як у театрі. Його можна змінити тобі на догоду.

— Ти теж віриш таким дурницям? — спитала Ліза з трохи теплішою усмішкою. — Та п'єси, коли їх ставлять на сцені, редагують. Як, гадаєте, що ми робимо, коли читаємо ролі без публіки?

Їй іще не встигли відповісти, як до апартаментів зайшли Джім Лоузі й Данте Клерікуціо. Дієр рушив до них, аби привітати їх і представити решті гостей.

Лоузі й Данте становили майже комічну пару. Лоузі був високий, гарний і бездоганно вбраний: у сорочці з довгими рукавами і краватці, незважаючи на нестерпну липневу спеку у Лас-Вегасі. А Данте поряд з ним видавався справжнім коротуном, його могутнє м'язисте тіло випиналося із сорочки з короткими рукавами, ренесансний капелюх, сяючи яскравими самоцвітами, покривав чорне мов мотузяне волосся. Всі в тій кімнаті були добре обізнані зі світом, де створюють уявне, і через те зразу побачили, що ці двоє, попри незвичайність своїх образів, не належать до того світу. Їхні обличчя були надто безвиразні й холодні, а такого вже тінями не сховаєш.

Лоузі одразу заговорив з Атеною і розповів їй, як йому хотілося побачити її у фільмі «Мессаліна». Він відмовився від властивого йому агресивного тону і був майже облесливий. Жінкам він завжди видавався чарівним, то невже Атена буде винятком?

Данте налив собі в склянку й сів на канапу. До нього ніхто не підійшов, окрім Клавдії. За довгі роки вони бачились десь, мабуть, тричі, і їх поєднували тільки дитячі спогади. Клавдія поцілувала його в щоку. Коли вони були малі, він мучив її, але вона завжди згадувала його мало не з приємністю.

Данте випростався, щоб обняти її, й проказав:

— Кузинко, в тебе чудовий вигляд. Якби ти була така гарна, коли ми були дітьми, я б ніколи не бив тебе так часто.

— Кросс розповідав мені про твої капелюхи, — відповіла Клавдія, стягуючи йому з голови ту ренесансну оздобу, — вони й справді роблять тебе симпатичнішим. — І знову начепила на нього капелюха. — Навіть римський папа не має такої розкішної шапочки. А в нього їх багатенько. Ну от, хто б міг подумати, що ти станеш таким великим цабе в кінобізнесі.

— А що ти зараз робиш?

— Я керую м'ясною компанією, — відповів Данте, — ми постачаємо готелі. — Посміхнувся й додав: — Слухай, ти можеш познайомити мене зі своєю вродливою зіркою?

Клавдія підвела його до Атени, її ще й досі затуляв Джім Лоузі, напускаючи свої чари. Атена всміхнулася, побачивши ренесансного капелюха Данте, а той прибрав безборонно комічного вигляду.

— Я знаю, що ваша картина буде видатна, — і далі всіляко лестив Лоузі. — Може, після святкового вечора ви мені дозволите стати вашим охоронцем по дорозі до вілли, а потім ми чогось вип'ємо разом?

Лоузі грав роль доброго поліцая. Атена блискуче поклала край його залицянням, вона лагідно всміхнулась і проказала:

— Я б із великою втіхою, але на бенкеті я буду всього півгодини і не хочу відволікати вас. Вранці я маю встигнути на літак, а потім лечу до Франції. В мене просто забагато клопоту.

Данте був у захваті від Атени. Він бачив, що вона гидує Лоузі й водночас боїться його. Але її слова навели Лоузі на думку, що коли-небудь він таки зможе злягтися з нею.

— Я можу полетіти з вами до Лос-Анджелеса, — запропонував Лоузі. — О котрій годині ваш літак?

— Ви дуже люб'язні, — сказала Атена, — але це чартерний рейс на приватному літаку і всі місця зайняті.

Опинившись у безпеці своєї вілли, Атена подзвонила Кроссові й сказала, що йде до нього.

Перше, що впало Атені у вічі, — посилені заходи безпеки. Біля ліфта, що піднімав до апартаментів на даху, стояли охоронці, ліфт відкривали осібним ключем. Сам ліфт мав на стелі телевізійні камери безпеки, а його двері відкривались у передпокій, де сиділо п'ятеро чоловік. Охоронець біля дверей привітав її, далі за столом з телеекранами сидів ще один вартовий, двоє в кутку грали в карти, а п'ятий читав на дивані «Sports Illustrated».

Охоронці поглядом оцінили її, і в кожного в очах відбився легенький подив, той подив Атена помічала вже не раз, він засвідчував, що її краса незвичайна. Але він уже давно не тішив її марнолюбства, нині вона тільки усвідомила якусь небезпеку.

Чоловік за столом натис кнопку, двері до Кроссових покоїв відчинились, і Атена зайшла всередину, почувши, як ззаду клацнули замки і запори.

Атена була в діловій частині покоїв. Кросс вийшов їй назустріч і повів до житлових кімнат. Нашвидку поцілував у вуста й завів до спальні, де, не кажучи й слова, обоє розляглися й припали одне до одного. Для Кросса була така втіха тримати в обіймах її тіло, дивитись у її сяйливе обличчя, що він гучно зітхнув:

— Я б ото тільки дививсь на тебе і не робив би більше нічого.

Атена у відповідь заходилася його пестити, дочекалася поцілунків і потягла за собою в ліжко. Вона відчувала, що це чоловік, який справді її кохає, він ладен зробити для неї що завгодно, а, віддячуючи, вона задовольнить кожне його бажання. Вперше за довгі роки вона віддавалася і тілом, і душею. Атена щиро кохала Кросса і любила кохатися з ним. А проте завжди пам'ятала, що він небезпечний, небезпечний