Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Справжня близькість — це не лише в дотиках,

а в умінні бути поруч, навіть коли слова не потрібні.

Останні кілька днів у будинку панувала легка, майже відчутна у повітрі романтична атмосфера. Це здавалося незвичним навіть для такого магічного місця, але мені це подобалося. Нола й Лі, дізнавшись про нас із Кассандром, почали ще частіше перешіптуватися й хіхікати у своїх невидимих куточках, наче насолоджувалися новим сюжетом для власних спостережень.

Найбільше мене дивувало те, як я почала стримувати себе, щоб не підколювати Кассандра на кожному кроці. Це не означало, що сарказм зник — ні, але я більше думала про те, як мої слова можуть вплинути на нього.

Ми одразу домовилися, що наш новий кокетливий настрій не заважатиме мені навчатися готувати зілля й уважно слухати його лекції про трави. І хоча я намагалася дотримуватися цієї обіцянки, інколи, коли Кассандр зосереджено щось розповідав, я ловила себе на тому, що зовсім не слухаю. Замість цього я милувалася його обличчям, уважними очима й тим, як він поправляє окуляри, коли захоплюється поясненнями. Кассандр був майстром контролю, але я хотіла, щоб зі мною цей контроль починав зникати, залишаючи лише чисту, неприховану істину.

Я ходила піднесена, мов на крилах. Навіть сон став ще більш тривожним: думки про нього не покидали мене ні вдень, ні вночі. І хоча ми з Кассом цілувалися при будь-якій можливості, далі цього поки не заходило. Навіть у ті моменти, коли обидва були настільки збуджені, що серце готове було вирватися з грудей.

— Я хочу нових подробиць, — замість привітання заявила Офелія, коли сіла біля мене в «Котельні». Її яскраво-червоне пальто нагадувало спалах полум’я, а волосся, зібране в недбалий пучок, підкреслювало її завжди бездоганний вигляд.

Я зізналася їй про наші з Кассандром стосунки того ж вечора, коли все почалося. Її реакція була бурхливою: вона пищала й стрибала на місці, і з того часу не відставала із запитаннями.

— Нових подробиць немає, — відповіла я, сьорбаючи теплий шоколад.

— Ви ще не робили цього? Яка нудьга, — скривилася Офелія, поклавши підборіддя на руку.

— Ну знаєш, у цьому щось є, — захистилася я.

— Ні, не знаю. У тебе ж були хлопці в світі смертних?

— Був один, — згадала я Джейдена.

— Ну і як з ним було?

Я відклала чашку й подивилася вдалечінь, дозволивши спогадам повернутися.

— З Джейденом все було по-іншому, — відповіла я повільно. — Все сталося швидко й хаотично. Ми навіть не встигли добре дізнатися один одного, перш ніж… переспали.

Офелія задумливо мовчала, що було для неї нетиповим.

— Але з Кассандром усе по-іншому, — продовжила я, відчуваючи, як моє серце теплішає від цих слів. — Він дуже правильний. Ще трохи скований, але… це його чарівність.

— А ти використовувала всі свої прийомчики? — підняла брову Офелія.

— Які ще прийоми? — здивувалася я.

— Ну, коротка нічна сорочка. Або обтягуючий топ без бюстгальтера, — вона підморгнула.

Я засміялася, пригадавши свою затишну піжаму з горловиною, яка навряд чи змусила б когось подумати про щось еротичне.

— Хочу, щоб це сталося без усіх цих прийомів, — зізналася я, відчуваючи, як мої щоки стають теплішими від сором’язливої усмішки.

Офелія мовчала, а я вже уявляла, як це може статися. Але не поспішала. З Кассандром навіть очікування мало свій смак — глибокий, як аромат його магічного шоколаду, і теплий, як його обійми.

Місіс Найтвілл принесла Офелії каву й свіжі булочки. Її сукня, як завжди, була в яскравому квітковому принті: великі червоні маки та жовті ромашки вигравали на темно-зеленому фоні, створюючи враження, ніби вона щойно вийшла з літнього поля. Її блідо-блакитні очі м’яко світилися, коли вона, зупинившись поруч із нашим столиком, знову почала дякувати мені за порятунок Ізюма.

— Ти навіть не уявляєш, як багато це для мене означає, Корделія, — сказала вона, притиснувши руки до грудей. Її голос був теплим, наче свіжоспечений хліб. — Ізюм для нас із містером Найтвіллом не просто кіт, він член родини.

Я лише усміхнулася у відповідь, уже звикнувши до цих слів, але вони все одно викликали приємне тепло всередині.

Коли місіс Найтвілл пішла до інших столиків, я раптом згадала те, що мене хвилювало останні кілька днів.

— Я не знаю, що подарувати Кассандру на Йоль, — зізналася я, відставивши чашку на стіл.

Офелія, зручно вмостившись на стільці, підняла брову.

— Вибір не великий. Може рукавички? Він ходить у рукавичках?

— Е, ні, — я нахмурилася. — У світі смертних на Різдво дарують щось особливе. Не рукавички точно.

Офелія хмикнула й зробила ковток своєї кави.

— Ну ти ж в Аларії, — зауважила вона, ніби це все мало пояснити. — Тут на Йоль дарують виключно вовняні речі.

— Вовняні? — я підняла брову, сповнена здивування. — Чому?