Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Кассандр обійняв мене за талію, і я дозволила собі на мить заховатися в його теплі, вдихаючи знайомий запах. Його аромат — поєднання трав, солодкого меду й ледь відчутної кориці — затягував, наче магія. Це був запах, який став для мене затишком і безпекою.

— Ти, здається, забула, але сьогодні я планував навчити тебе готувати зігрівальну настійку, — промовив він, не послаблюючи обіймів.

— Краще щось, щоб зняти жар, — пожартувала я, посміхаючись невинно.

Кассандр поправив локон, який вибився з моєї зачіски, його погляд був такий, ніби він дивився на щось нереальне, щось, чого боїться втратити.

— Добре, тоді влаштуємо вихідний, — сказав він. — Чим би ти хотіла зайнятися?

— Чимось дуже лінивим, — сказала я, мрійливо примруживши очі. — Наприклад, посидіти на дивані перед каміном із чашкою твого гарячого шоколаду. Жаль тільки, що в Аларії немає фільмів.

— Фільми? — перепитав Касс, і його голос став зацікавленим. — У мене є одна ідея. Ходімо.

Його рука знову торкнулася моєї, і я зрозуміла, що в цій миті є все, чого мені зараз потрібно.

***

Я сиділа у вітальні, затишно скрутившись на дивані, і чекала Кассандра. У кімнаті було тепло, і легкий аромат сосни змішувався із запахом деревної смоли, що йшов від каміна. На столі парували дві чашки гарячого шоколаду.

Кассандр повернувся швидко, несучи в руках невеликий прозорий кристал, що мерехтів у напівтемряві, мов шматочок захопленого зоряного неба. Світло від кристала створювало химерні тіні на стінах, додаючи магії цій миті.

— Що це? — запитала я, з цікавістю нахилившись уперед.

— Це магічний фільм. Або щось подібне, — відповів Касс, у його голосі звучала легка нотка гордості. — У ньому зберігається історія, яку можна не тільки побачити, але й відчути.

Я обережно доторкнулася до кристала, він був прохолодним на дотик і видавав легке дзижчання.

— Ти хочеш сказати, що телевізорів у вас немає, зате є ось це? — я недовірливо підняла брову.

— Телевізори не здатні передавати магічну енергію, — відповів Касс, усміхнувшись своєю звичною стриманою усмішкою.

Він поставив кристал на спеціальну підставку, а потім легко провів рукою в повітрі. Кристал засвітився яскравіше, і в центрі кімнати з’явився напівпрозорий екран, на якому оживали тіні й силуети. Це було більше, ніж просто картинка — наче портал у новий світ.

На екрані розгортався яскравий пейзаж: густий ліс, де крізь гілки пробивалися сонячні промені, а казкові істоти снували між деревами. Я навіть могла почути їхні кроки, шелест листя, спів птахів, а повітря заповнив тонкий аромат квітів і свіжої трави.

— Вау… — лише видихнула я, не відриваючи очей від проекції.

— Це історія про чаклунку, яка, порушивши закони магії, опинилася у вигнанні, — почав пояснювати Касс, сідаючи поруч. Його голос звучав м’яко, майже заспокійливо. — Вона шукала шлях додому, але… можеш побачити все сама.

Герої та сцени здавалися настільки реальними, що я майже відчувала, як можу торкнутися до них. Я підсунулася ближче до Кассандра, захоплена проекцією. Здавалося, чаклун помітив цей рух, бо його рука ледь помітно ворухнулася, ніби він хотів обійняти мене, але стримався.

— А як це працює? — запитала я, не відриваючи очей від екрану.

— Магія, — відповів він, злегка усміхнувшись.

— О, як несподівано, — пробурмотіла я, усе ще зачарована деталізацією. — Це неймовірно. Ви всі дивитеся такі «фільми"?

— Не всі, — сказав він, знизуючи плечима. — Створення кристалів потребує майстерності, а їхні історії зберігають лише найважливіші моменти.

Я повернула голову до нього, вловлюючи погляд, що раптом зупинився на мені. Його очі, глибокі, як нічне небо, зачепили мене.

— Ти й справді розумієш цінність цього, — сказала я, і мій голос став тихішим, ніж я планувала.

— А ти думаєш, я запропонував би тобі щось, що не варте уваги? — він ледь помітно посміхнувся, і його погляд упав на мої губи.

Коли проекція закінчилася, а кристал потьмянів, я не змогла стримати захоплення.

— Це було… справді чарівно, — зізналася я.

— Радий, що тобі сподобалося, — відповів Касс.

— У твоєму кабінеті є ще кристали? — запитала я, мої очі світилися, мов зорі.

— Є, — підтвердив він, вловлюючи мій настрій.

— Тоді нам потрібні ще вихідні, щоб усе це подивитися, — пожартувала я.

Але замість відповіді Кассандр раптово притягнув мене ближче до себе, і наші губи зустрілися. Це був поцілунок, який не потребував слів. Він був ніжним, палким і справжнім. Його запах, теплий і з нотками кориці, здавався всім, чого я бажала в цю мить.

Кохання не завжди питає дозволу. Воно приходить, як гроза: гучно, яскраво і невідворотно.