Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

– Я ніяк не второпаю, що за небезпека мені загрожує! – ледь не кричачи, запитала Веда, – Вампіри до мене непогано поставилися, з драконами теж, начебто, вдалося порозумітися, ви на мене не претендуєте... А з рештою я не зустрічалася і зустрічатися не збираюся. Так що?

– Усе не те, чим здається на перший погляд, –  з усмішкою відповів Ажей.

– То  не можна вірити навіть тобі?

– Це залежить від обставин.

– Ти ж  обіцяв: ні силою, ні ласкою! – нагадала Веда.

– Гадаєш, немає інших способів утримати жінку?

– Якби ти хотів їх застосувати, то не витрачав би  марно час і сили.

– Правильно. Мені потрібна поруч любляча подруга, а не зломлена чи покірна.

– Тоді відпусти мене, Ажею.

– Тебе ніхто не тримає. Але міняти перевертня на вампіра безглуздо.

– Я не кажу, що вже вибрала когось із вас... Я просто хочу повернутися в Араош, щоб отримати ті знання, які не встигла отримати, втікши від Х'ярго. А він знає незмірно більше – це факт!

– Звідки? Він спав сімсот років... Ти метушишся.  Це не має сенсу і нікому не принесе  користі.  Пора б тобі десь  зупинитися.

– То знаешь, чому? Я розгублена і налякана, боюся припуститися помилки, яку потім не виправити... Як і ти, я насамперед думаю про саму себе!

– Добре. Не будемо поспішати,  – Ажей ласкаво посміхнувся. – Як у вас  там кажуть: ранок вечора мудріший.

– Завтра відвезеш мене на перехрестя!

– Даю слово! А ти пообіцяй, що не прийматимеш поспішних рішень.

– Обіцяю! – відповіла Веда, стурбовано  потираючи спітнілі долоні.