Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

Мій Бойка.

Мій номер один.

© Варвара Бойко

- Бойка... Бойка, що ти робиш? - бурмочу крізь сон.

- Роздягаю тебе, - жаркий видих припадає просто у вухо.

По-нашому. По-особливому. Я потрібна йому.

Гарячі долоні впевнено підтверджують бажання і наміри. Залишаючись голою, витягуюся і здригаюся. Покриваюся мурашками.

- Киця... - обхоплює обома руками, міцно притискає спиною до своїх грудей. Кусає мочку, лиже за вухом. Я вже просто як струна - тремчу і на кожному русі видаю звуки. - Киця... Рідна... Будеш зі мною? Летимо?

- Бойка... З тобою хоч зі скелі... - хриплю абсолютно щиро.

Кір приглушено сміється.

- Щасливий, рідна. У моменті.

- Я теж...

Через мить натужно вдихає і уривчасто видихає:

- Люблю тебе.

- М-м-м... - мукаю, реагуючи на рух його долонь. Згрібає груди. Пристрасно пестить. - Я тебе теж дуже-дуже... Люблю, Бойка... Мій...

- Моя, - хрипить він. Ковзнувши рукою мені між ніг, торкається найпотаємнішого місця і стогне. - Мокра... - озвучує очевидне, бо нас обох це заводить. Розмазуючи вологу, обережно ковзає всередину мене пальцями. - Гаряча... Моя... Охуєнна... - швидкими рваними поцілунками обсипає плечі. Нетерпляче видихає: - Зігни ніжку... Так... Ось так...

Приставляючи член, не поспішає входити. Змушує мене стогнати й соватися.

- Будь ласка... Продовжуй... Кір...

Притримуючи мою ногу, вивертає зручним для себе способом. Мені доводиться згинатися і підлаштовуватися. Здається, що Бойка з усіх боків тисне. Неможливо тримати баланс. Відразу плаваю і пливу. Набираю на повні груди повітря і все одно на першому ж поштовху задихаюся. Скільки вже разом, а все ніяк не звикну до його цієї специфічної манери переможця - вриватися, ніби саме від старту залежить кінцевий результат. Заповнюючи, розпирає до солодкого тремтіння.

- Течеш... Пахнеш, рідна... - шепоче у вухо. Цілуючи шию, починає ритмічно вбиватися. - Моя... Моя... Моя...

- Боже... Боже... - все, що в мене виходить видихати.

Простір обертається. Здається, що і нас носить по повітрю. У пошуках хоч якоїсь рівноваги впираюся долонями в стіну. Але зловити баланс так і не встигаю - Кір вислизає і, підтягуючи мене ближче до центру ліжка, навалюється зверху.

Поглядами зустрічаємося, і вибухають зірки.

- Хочу тебе бачити... - озвучує свої думки.

Я киваю. Теж хочу.

Розводжу стегна на максимум. Підтягую коліна до грудей. Іншого запрошення Бойка не чекає. Входить. Задоволення гостро захоплює, і я, не стримавшись, голосно стогну. Кір ловить ротом. Приймає в себе. Запечатує. Не збиваючись із дурманного ритму, жарко цілує. Мені так добре... Так багато його. Так багато мого Бойкі! У кожному куточку, у кожній клітині... Перепалені всі нервові вузли. Під нього все підлаштовано. Іншого не знаю і знати не хочу. Він мій перший. Єдиний. Головний. Він - це я. А я - це він. Нероздільно. Існуємо, як один організм. Злагоджено, потужно і яскраво. Ідеально.

- Кір... Бойка мій... Рідний...

- Рідна... Кохана...

- Пусти мене зверху...

- Ні...

- Ну ж бо...

- Блядь... Варя...

- Я швидко...

- Швидко? Швидко кінчиш?

- М-м-м... угу...

Різкий ривок, з яким Кір переміщує моє тіло в повітрі, викликає не тільки запаморочення, а в момент приземлення на член і шалений вихор задоволення. Вогняною хвилею проходить через усе тіло. Я, звісно, прагнула швидкої розв'язки, але не настільки ж. Продихатися не встигаю, Бойка мене підкидає й опускає. Зі стогоном синхронізуюся. Відбиваю рухи тричі. На четвертий раз - із криком відлітаю. Розсипаюся дрібним пульсуючим тремтінням. Завмираю, щоб пережити найгостріший пік. А потім шумно вдихаю, зустрічаюся з Кіром поглядами і зісковзую з члена.

- Куди? - сипло обурюється він.

Розпечений до межі. У мене й самої ще все гуде, але влаштовуючись між його ніг, не можу не розсміятися. Гортанно й коротко. Бо коли Бойка розуміє суть мого пересування, зорово такий розряд видає, що мене стрясає. 

- Так хочу... - видихаю і вбираю в рот набряклу голівку.

- Блядь... - із цим хрипом, збирає пальцями моє волосся.

Тягне на себе, змушуючи на старті взяти більше, ніж я планувала.

- Тихіше... - заливаю його пах на цьому проханні слиною.

- Вибач, - негайно кається Бойка. - Я буду ніжним... Або...

- М-м-м... - сама не знаю, що це означає. Труся губами об кам'яний стовбур. Лижу язиком. Неквапливо і з задоволенням підбираюся назад до голівки. Коли змикаю губи навколо, Бойка, звісно ж, штовхається. М'якше, ніж перший раз. Але темп задає. Керує мною. Трахає сам. Інакше він не вміє, але саме це мене в ньому й приваблює. Відчуваю, як знову збуджуюся. - Смачний... - мукаю, вбираючи більше, ніж на половину.