Читати книгу - "Свобода"

того, що перетворились на політичних чужинців у своїх родинах: Джоуї все більше розмовляв, наче батько Джонатана, а Джонатан — наче батько Джоуї. Чим довше Джоуї наполягав на підтримці Конні та захисті її від снобізму Петті, тим приємніше йому було спілкуватися з представниками партії проти снобізму.

Але чому, насправді, він взагалі застряг із Конні? Єдина відповідь, що мала сенс, — тому, що кохає її. У нього була можливість звільнити себе від неї (а кілька таких можливостей він навмисно створив сам), але у вирішальний момент він знову і знову обирав продовження стосунків. Першою чудовою можливістю став його від’їзд у коледж. Наступний шанс з’явився роком пізніше, коди Конні поїхала за ним на схід до Мортон-коледж, що у Мортонз-Глен, штат Вірджинія. Тепер вона і справді опинилася поряд із Шарлоттсвіллем — до неї можна було доїхати на «лендкрузері» Джонатана (Джонатан позичив Джоуї свою машину, бо схвалював Конні), але також ця зміна у житті поставила її на рейки нормального студентського, незалежного життя. Після другого візиту до Мортона, більшу частину якого вони провели, намагаючись сховатися від її сусідки по кімнаті, кореянки, Джоуї запропонував Конні, заради неї самої (бо вона, схоже, не дуже добре пристосувалась до життя в коледжі), знову спробувати розірвати залежність одне, від одного і на певний час припинити спілкування. Пропозиція була не зовсім нещирою; він зовсім не виключав, що у них може бути спільне майбутнє. Але він дуже багато слухав Дженну і сподівався провести зимові канікули з нею та Джонатаном у Маклейні. Коли Конні, нарешті, розгадала його плани — а це сталося за кілька тижнів до Різдва, — він спитав її, невже їй не хочеться з’їздити у Сент-Пол і побачитись із друзями й родиною (у нормального першокурсника таке бажання є досить сильним), на що вона відповіла: «Ні. Я хочу бути з тобою». Оскільки його підштовхувала перспектива провести час із Дженною, а також підбурювало останнє знайомство, яке сталося на вечірці, він обрав сувору лінію поведінки з Конні, і вона так гірко плакала у слухавку, що в неї почалася гикавка. Вона заявила, що нізащо не хоче повертатися додому, нізащо не хоче проводити ніч під одним дахом із Керол і немовлятами. Але Джоуї все одно примусив її. І навіть хоча він майже не розмовляв із Дженною на канікулах (спочатку вона каталася на лижах, а потім проводила час у Нью-Йорку разом із Ніком), він продовжував рухатися шляхом закінчення відносин до тієї ночі на початку лютого, коли Керол подзвонила йому і повідомила, що Конні кинула коледж і повернулася на Бар’єр-стрит у гіршій депресії, ніж будь-коли раніше.

Виявилося, що Конні отримала п’ятірки за два іспити у зимову сесію, але на інші два просто не з’явилась, і що її відносини з сусідкою по кімнаті стали просто ворожими: та слухала пісні «Бекстрит бойз» хоча і в навушниках, але на такій гучності, що дискант, який лунав звідти, міг будь-кого звести з розуму; вмикала телевізор на каналі телекрамниці й дивилась його весь день; глузувала з Конні через її зарозумілого хлопця, пропонувала їй уявити всіх зарозумілих хвойд, яких він трахав у неї за спиною; і наповнювала спільну кімнату жахливим запахом солоних огірків. У січні Конні повернулася до навчання, на повторний курс, але проводила стільки часу в ліжку, що врешті-решт у справу втрутилась медична служба коледжу і відправила її назад додому. Все це Керол повідомила Джоуї з розсудливою тривогою і, на щастя, без жодних обвинувачень.

Той факт, що він не скористався останньою можливістю здихатися Конні (яка більше не могла робити вигляд, ніби її депресія — то просто фантазії Керол), був пов’язаний із нещодавньою гіркою новиною про «типу» заручини Дженни та Ніка, але лише певною мірою. Хоча Джоуї був достатньо обізнаним, аби боятися серйозних розумових захворювань, йому здавалося, що коли він видалить із своєї заводі майбутньої перспективи всіх без винятку цікавих дівчат у віці близько двадцяти років, які колись мали депресію, то заводь ця буде дуже й дуже маленькою. А у Конні для депресії були вагомі причини: сусідка їй дісталася просто нестерпна, і до того ж, вона вмирала від самотності. Коли Керол передала їй слухавку, Конні вжила слово «вибач» близько ста разів. Вибач, що підвела тебе, вибач, що така слабка, вибач, що відволікаю від навчання, вибач, що марно витратила гроші на навчання, вибач, що я тягар для Керол, вибач, що я тягар для геть усіх, вибач, що зі мною нецікаво розмовляти. Хоча (чи саме з цієї причини) вона була у надто поганому настрої, аби питати його про нього — і взагалі, здавалося, Вона вже майже готова, нарешті, відпустити його, — він сказав їй, що має повні кишені грошей завдяки переказу з дому і негайно вилетить, аби зустрітися з нею. І чим більше вона запевняла його, що в цьому немає потреби, тим більше він розумів, що потреба таки є.

Той тиждень, який він тоді провів на Бар’єр-стрит, став першим тижнем справді дорослого життя. Сидячи разом із Блейком у великій кімнаті, чиї розміри виявилися скромнішими за ті, що він пам’ятав, Джоуї дивився репортаж каналу «Фокс ньюс» про напад на Багдад і відчував, як його давнє обурення подіями одинадцятого вересня потроху вщухає. Країна нарешті почала рухатися вперед, нарешті взяла власну історію в свої руки, і якось це співпало з пошаною і вдячністю, які йому демонстрували Блейк і Керол. Він розважав Блейка оповідками про дослідний інститут, про сутички з особами, яких показують по телевізору, про планування дій по закінченню захоплення, до чого і він доклав руки. Будинок був малий, а він у ньому — великий. Він навчився тримати немовля і нахиляти пляшку з соскою. Конні була бліда і страшенно худа: руки наче олівці, а живіт запалий, наче у чотирнадцять років, коли він уперше її торкався. Він лежав уночі й тримав її в обіймах, намагався зацікавити її, пробитися крізь товсту емоційну шкаралупу розпачу хоча б такою мірою, щоб з нею можна було займатися сексом. Ліки, які вона приймала, поки ще не подіяли, і він майже радів тяжкості її хвороби: це надавало йому серйозності й дарувало мету. Вона повторювала, що підвела його, але він відчував усе навпаки. Наче він раптом побачив новий і більш дорослий світ кохання; наче кінця-краю не було видно внутрішнім дверям, які ще чекають на відкриття. У вікно спальні він бачив, дім, у якому виріс і де зараз мешкали чорношкірі —