Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Надворі на них чекав непримітний шукач пригод.

Ерік засміявся, потім широко розкинув руки і вклонився. Ось ми і приїхали. Старий друг і новий. І один світ, і інший.

.

– Ти старий дурень, – сказав вампір і підійшов ближче, а потім обійняв Еріка. Його маска зникла, щоб відкрити чисте поголене обличчя без плям, а вії були підкреслені макіяжем. Він відпустив Еріка. Вас обох запрошують до мене додому. Приходьте. Широкі, схожі на крила кажана, вирвалися з його спини з нудотним хрускотом кісток і плоті. Він вдихнув і посміхнувся, дивлячись на Ілею з двома іклами, темно-червоними очима, що беруть її в себе, його посмішка розширюється.

– 903

Перший вампір – рівень 903

.

Вона глянула на Еріка і похитала головою. Ви могли б просто представити нас, — сказала вона, і її обладунки утворилися, коли на її спині зявилися крила з попелу та чорного скла, такі ж широкі, як у вампіра.

Він мене дуже добре знає, - промовив вампір і схилив голову. Верілліон Карн. Для мене велика честь познайомитися з Чотирма Марками та Вбивцею Драконів.

Ілея працює чудово, — сказала вона. Приємно познайомитися, Перший вампір.

.

Він зник і зявився далеко вгорі.

Ілея подивилася на Еріка. — Розважали?

Вже згасає. Але скоро я знайду щось інше, я впевнений, — сказав Ерік із щасливою посмішкою, а потім зник.

Ілея зітхнула і подивилася на Акі. — Мабуть, я теж буду таким, коли буду таким старим.

.

— Ти вже такий, — сказала машина.

.

Вона погладила його і телепортувалася до двох інших.

Через короткий і швидкий політ вони досягли найбільшого замку на вершині розколотої гори, де височіли сім веж із сотнями вікон, що виблискували в місячному світлі. Стіни були висічені в камені самої гори, розширені та укріплені.

.

Верілліон Карн приземлився у дворі, де на них чекало з десяток людей, усі в парадному одязі.

.

Чоловік середніх років вклонився вампіру. Ласкаво просимо додому, мій Господи.

Тамур. Будь ласка, приготуйте бенкет для людей. У нас є гості, - заговорив Перший вампір.

?

Дворецький глянув на двох інших, його очі розширилися на частку секунди, перш ніж він зловив себе і ковтнув. Він вклонився. — Звичайно. А як же інші гості, пане?

Залиште їх такими. Ми скористаємося залом Грифонів, — промовив вампір, коли його крила повернулися назад у тіло, його шкіряне пальто замінили широкі сріблясті штани та туфлі такого ж кольору. Він не носив сорочки. — Тоді приходьте, ласкаво просимо до мене додому.

.

Ілея пішла за нею з усмішкою на обличчі, спостерігаючи, як майже чотири позначки увійшли до його замку через масивні ворота, двоє металевих дверей удвічі товщі за неї, сталеві ґрати, що виднілися вгорі, сітка, яку можна було спустити в разі нападу. Навколо були десятки чар, і вона могла сказати, що джерело центрального ритуалу, що захищає всю Марріндайн, знаходиться десь під цим замком.

,

Всередині вона закліпала очима. Густий запах крові і сексу просочував повітря, шлейф крові йшов по широкому коридору, прикрашеному картинами різних стилів, стіни і висока стеля з темно-сірого каменю, всюди деталізоване різьблення. Кожен дверний отвір був грандіозним витвором мистецтва, підлога була вкрита бездоганною червоною килимовою доріжкою. Крім крові, звичайно. Стогони лунали з двох кімнат ліворуч, звуки бою з залу праворуч.

.

Верілліон пішов далі, а Ілея пішла за нею, зазираючи в кімнати та зали, зєднані з центральним коридором. Вона застрягла на третій кімнаті. Просякнута кровю оргія з пятнадцяти чоловік, закутих у ланцюги та батогами найменш небезпечне обладнання, яке вона бачила. Вона зрозуміла, що Ерік вже заблукав.

?

Тобі незручно? — запитав вампір, обернувшись і подивившись на неї.

.

Ілея востаннє глянула в кімнату і пішла далі. — Якщо чесно, то так.

.

Він засміявся. — Хочеш спробувати приєднатися? Він ішов далі.

,

Праворуч вона побачила вхід в галерею, самотнього вампіра, що стояв у центрі залу і малював на широкому полотні. У наступному підїзді була майстерня, двоє людей, які дивилися на сталевий пістолет, вісім патронників і ствол, що нагадував револьвер.

Вона уявила, що його запитання було і жартом, і такою ж серйозною пропозицією. Можливо, одного разу буде цікаво, чи стане вона коли-небудь настільки комфортною зі своєю сексуальністю. Але вона хотіла б запросити і Феліцію. А крім того, були й інші проблеми, повязані з такою подією. Я не думаю, що ви цього хочете. Існує правило, яке забороняє вбивати, і моя кров далеко не безпечна.

.

Я можу тільки уявити, що кров вбивці драконів зробить з моїм родом, — сказав вампір, коли вони увійшли в широкий і прикрашений зал, дві вигнуті сходи, що ведуть вгору, два коридори, один ліворуч і один правий. Верілліон зайняв передпокій праворуч. Тут більшість дверей були зачинені, а ті, що відчинялися, відкривали повністю мебльовані житлові приміщення зі зручними ліжками.

.

Той, хто намагався, збожеволів і напав на мене, - сказала Ілея. Наш спільний друг зможе розповісти вам більше.

— Краще б я спробував сам, — сказав Верілліон. — Давно я не куштував такої захоплюючої крові, як твоя.

Ілея посміхнулася. Вам доведеться взяти кров, щоб це сталося.

,

О, ця ніч перетворюється на щось дуже захоплююче. Але я не повинен загубити себе, — сказав він і відчинив подвійні двері в іншу широку залу, в центрі якої стояв довгий і широкий деревяний стіл, а навкруги з десяток стільців. Чари ожили, гріючи кімнату не тьмяним, а яскравим світлом. Ерік говорив про небезпеку, і він не з тих, хто говорить такі слова легковажно. Ви приїхали як представник Альянсу на Сході, хоча це межа того, що я знаю.

Ілея виховала Акі. Я найбільше хотів побачити ваші землі і ваш рід. Це представник.

— Оповиті ілюзією? — спитав Верілліон.

?

— І все-таки? – сказала Ілея. — Де Ерік?

.

У Першого вампіра вийшов пульс магії крові. Пульс таємничості повернувся. І ілюзія була знята.

Вампір підняв брови і схрестив руки. Так це правда. Той, хто не має форми, впав.

903

Глава 903 вносить зміни

903

Глава 903 вносить зміни

.

— Не зовсім, — промовив Акі і виплив з обіймів Ілеї. Вартовий Акеліона, протектор угод і охоронець Із. Вітаю тебе, Верілліон Карн, перший вампір західних дворів.

.

Ви його замінили. Як? — спитав Верілліон. Вперше він начебто не повірив.

— Знайшов столицю, —