Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Серед білих снігів і тихих морозів завжди є місце для вогню,

який запалюється не дотиком, а поглядом.

На початку грудня Аларію огорнула біла ковдра першого снігу. Він падав м’якими, невагомими сніжинками, які повільно кружляли в повітрі, поки не торкалися землі, розчиняючись у прохолодному сяйві ранку. Повітря наповнилося свіжим ароматом морозу, змішаного з запахом хвойних дерев і легкими нотками пряних трав, які доносилися з теплиці.

Червона горлиця, як завжди в понеділок, принесла газету, але цього разу я не змусила її чекати. Відчинивши вікно, я простягнула руку і забрала листа прямо з її дзьоба. Вона вдоволено кахкнула й полетіла, залишаючи за собою легкий шлейф тепла і магії. Газета Аларії, складена в акуратний рулон, була вкритою тонкими золотистими візерунками, які здавалися живими — вони ледь помітно пульсували світлом. Усередині був улюблений щотижневий розділ Касса про нові винаходи зіллєваріння. Я із задоволенням вдихнула аромат свіжої друкарської фарби, змішаний із легким запахом трав, які, здається, вбирала в себе газета.

За вікном сніжинки танцювали у повітрі, покриваючи двір Кассандра рівною білою ковдрою. Кущі, дерева й доріжки ховалися під цим сяйвом чистоти, а червоні ягоди глоду, що звисали з кущів біля ганку, виглядали яскравими акцентами на тлі снігової білизни.

Азар, тепер уже більший і пухнастіший, мчав двором, ловлячи сніжинки. Його чорні лапки залишали в снігу чіткі сліди, які скоро зникали під новим шаром снігу. Його шерсть на зиму стала густішою, а очі світилися радістю, ніби він розумів, що початок зими — це щось особливе.

До Йоля залишалося ще два тижні, і я вже не могла дочекатися цього свята. У світі смертних цей час був очікуванням Різдва, наповненого подарунками. Але тут, в Аларії, передчуття Йоля було глибшим, більш магічним, ніби кожен подих морозного повітря обіцяв щось незвичайне.

Я відчувала прохолоду, яка ледь проникала крізь скло вікна, але затишок дому перемагав цей холод. Вогонь у каміні потріскував, нагріваючи повітря, яке пахло хвоєю, корицею й сухими травами, що сушилися на полицях. Цей запах наповнював мене спокоєм і щастям, змішуючись із думками про те, що тепер, тут, я на своєму місці.

Я віднесла газету на кухню, і перше, що побачила, — це заспаного Кассандра, який неквапливо намагався приготувати каву. Його зазвичай ідеально укладене волосся було розкуйовджене, і кілька пасм падали на обличчя, додаючи йому зовсім незвичного вигляду. Він виглядав таким милим і домашнім, що я не стрималася й засміялася.

— Що таке? — запитав він, піднімаючи на мене сонний погляд. Його голос був трохи хрипким, як це буває після сну, і від нього віяло теплом. У повітрі вже починав розповсюджуватися насичений аромат свіжомеленої кави, змішаний із легким запахом трав і кориці, який завжди був у нашій кухні.

— Ти виглядаєш милим зранку, — сказала я з посмішкою, ставлячи газету на стіл.

Касс зупинився на мить, поглянувши на мене так, ніби сумнівався, що правильно почув. Темно-сині очі чаклуна трохи звузилися, і я могла побачити, як у них пробігла легка тінь здивування.

— А ти сьогодні на диво бадьора, — нарешті відповів він, повертаючись до своєї кави. Його голос звучав трохи стримано, але я помітила легкий усміх у куточках губ.

— Не можу останнім часом нормально спати, — чесно зізналася я, сідаючи за стіл. Дерев'яна поверхня під моїми пальцями була приємно теплою, адже кухня завжди зберігала затишок.

— Можу приготувати настійку для спокійного сну, — запропонував Кассандр, не відриваючи погляду від чашки, яку перемішував. Його рухи були чіткими й впевненими, але я помітила легку напруженість у плечах.

— Краще щось для серця, — раптом вирвалося в мене, і я миттєво пошкодувала про ці слова. Вони прозвучали майже як натяк, і я побачила, як рука Кассандра затрималася на мить, а ложка дзенькнула об край тарілки.

Він підняв погляд, але я не відвела свого. Щось у цьому моменті було особливо важливим, навіть якщо ми обоє не до кінця розуміли, чому. Я навмисне затримала погляд, і мені подобалося спостерігати, як легка хвиля ніяковості пробігала по його обличчю. Він завжди здавався таким непорушним, а зараз це відчуття трохи розтануло, ніби сніг під теплими променями сонця.

Сніданок ми закінчували мовчки, але напруга між нами здавалася відчутною, ніби повітря навколо наелектризувалося. Коли ми вийшли з кухні й попрямували до теплиці, холодне повітря огорнуло нас прохолодою, щипаючи щоки й змушуючи прискорити кроки. Проте я зовсім не думала про зіллєваріння чи роботу. Моє серце билося гучніше, ніж звичайно, а думки крутилися лише навколо нього.

Кассандр почав розкладати флакони на стелажі, його рухи були зосередженими й впевненими. Я ж не могла відірвати погляду від сніжинок, які тихо танули на його темному волоссі, залишаючи крихітні краплини, що переливалися в світлі. Мені навіть здалося, що я вловила запах — свіжий, як перший мороз, і водночас теплий, як кориця та сандал. Бачити Касса — найкраща частина мого дня, навіть у ті моменти, коли він готував зілля і був зосереджений на своїх випарах, а не на мені.

— Ти сьогодні десь літаєш думками, — раптом промовив він, повернувшись до мене й примруживши очі.

Я підвела голову й відповіла не одразу, навмисне тягнучи момент: