Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Кассандр закінчив, а тиша знову наповнила вечір. Я вже точно десь чула цю казку. Але де?

— То це нагадування про баланс? — запитала я.

— І про те, що навіть те, що здається яскравим, може бути самотнім, — додав він, дивлячись на місяць.

Коли я повернулася до Касса, його погляд затримався на моїх губах. Це тривало лише мить, але достатньо довго, щоб моє серце стислося. Здавалося, весь світ завмер, і лише холодний вітер, що кружляв довкола, повертав мене до реальності.

— Не сиди допізна, — зрештою сказав він ніби нічого не сталося. — Вранці покажу тобі, як правильно збирати замерзлу росу. І закінчимо еліксир бадьорості.

Його слова прозвучали звично, але я помітила, як він відвів погляд, ніби боявся, що я побачу щось, чого він не хотів відкривати. Я кивнула, намагаючись приглушити розчарування, хоча в душі чекала зовсім іншого. Хотілося почути щось особисте, щось, що розкриє його справжні думки. Але Кассандр, як завжди, залишався стриманим, ніби між нами була невидима стіна, яку він вперто не дозволяв зруйнувати.

Я відвернулася, зосереджуючись на чашці, що вже давно охолола. Усередині мене вирували почуття, змішані з роздумами. Що тримає його на відстані? Чи є між нами щось більше, ніж просто договір? Я не могла більше тягнути ці вагання, розриватися між надією й сумнівом.

Раптом до мене прийшло чітке рішення. Якщо Кассандр не зробить перший крок, я зроблю його сама. Можливо, це було нерозумно, але я не могла терпіти цю невизначеність. Краще знати напевне, навіть якщо відповідь буде болючою.

Я вдихнула прохолодне повітря, намагаючись зібратися з думками. Обличчя чаклуна залишалося незворушним, але я помітила, як його пальці стисли чашку трохи сильніше.

— Касс, — тихо промовила я, затримуючи на ньому погляд.

— Що? — він подивився на мене з піднятою бровою, ніби намагаючись розгадати мої думки.

Я хотіла сказати щось важливе, але слова застрягли в горлі. Замість цього я всміхнулася, щоб приховати тривогу.

— Дякую за шоколад, — сказала я. — Він був чудовий.

— Завжди радий, — відповів він, але я побачила, як куточок його губ ледь помітно сіпнувся в усмішці.

Його стриманість була такою ж непроникною, як і завжди, але в цей момент я відчула, що ця стіна не така вже й міцна. Можливо, все, що мені потрібно, — це знайти правильний спосіб пробити її.