read-books.club » Сучасна проза » Аеропорт, Артур Хейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

10
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Аеропорт" автора Артур Хейлі. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 139 140 141 ... 145
Перейти на сторінку:
на це завтра, навіть чи зможе жити з цим далі. Якщо він не зможе з цим жити, ще є «клаузула можливої відмови»; вихід — у флаконі пігулок з аптеки, що лежав у кишені.

І сьогодні він не збирається йти до «О’Гейґан Інн». Він поїде додому.

Але Кіт знав одне: якщо є в нього якесь майбутнє, з нього потрібно зовсім усунути авіацію. Як казали інші, ті, хто покинув авіадиспетчерську службу до нього, це виявляється найважчим завданням.

І навіть якщо це перебороти — змирися з цим, сказав собі Кіт, — будуть часи, коли він згадуватиме минуле. Згадуватиме аеропорт Лінкольна; Лізбурґ; те, що сталося в цих місцях. Від чого б ти не втікав, якщо маєш цілісний розум, від пам’яті не втечеш. Пам’ять про сім’ю Редфернів, які загинули… про маленьку Валері Редферн… ніколи його не покине.

Однак пам’ять може адаптуватися — правда ж? — до часу, до умов, до реальності життя тут і зараз. Редферни загинули. У Біблії сказано: Зостав мертвим ховати мерців своїх[232]. Що сталося, те сталося.

Кіт задумався, чи… відтепер і надалі… чи зможе він згадувати Редфернів з сумом, але робити все можливе, щоб живі — Наталі, його власні діти — стояли на першому місці.

Кіт не був упевнений, чи це спрацює. Не був упевнений, чи вистачить йому моральних чи фізичних сил. Минуло вже багато часу, відколи він узагалі був у чомусь впевнений. Але Кіт міг спробувати.

Він спустився ліфтом вежі.

Надворі, дорогою до паркінгу ФУЦА, Кіт зупинився. З несподіваним імпульсом, знаючи, що потім може про це пошкодувати, він витягнув флакон з пігулками з кишені й висипав його вміст на сніг.

18

Зі своєї машини, яку він припаркував на руліжній доріжці неподалік, після того, як покинув смугу три-нуль, Мел Бейкерсфелд бачив, що пілоти Рейсу Два «Транс Америки» не зволікали з рулінням до терміналу. Вогні літака, який тепер був на середині льотного поля, досі виднілися й показували швидкий рух. Зі свого радіоприймача, налаштованого на частоту диспетчерського пункту руління, Мел чув, що інші рейси затримують на перетинах руліжних доріжок та злітно-посадкових смуг, щоби пропустити пошкоджений авіалайнер. Поранені досі перебували на борту. Рейсові Два дали інструкції направлятися просто до виходу номер сорок сім, де медична допомога, машини «швидкої» та персонал компанії вже чекали.

Мел спостерігав, як вогні літака дрібніють та зливаються з галактикою вогнів терміналу попереду.

Аварійний транспорт аеропорту, який зрештою не знадобився, роз’їжджався з території злітно-посадкової смуги.

Таня разом з репортером «Триб’юн» Томлінсоном поспішила до терміналу. Вони поїхали з Джо Патроні, який передав «Боїнг» «Аерео-Мехікан», щоби хтось інший відвів його до ангарів. Таня хотіла бути на виході номер сорок сім перед висадкою пасажирів з Рейсу Два. Вона, скоріш за все, знадобиться.

Перед тим, як піти, вона тихо запитала Мела:

— Ти ще збираєшся додому?

— Якщо ще не надто пізно, — сказав він, — хотілося б.

Він дивився, як Таня відкидає пасмо рудого волосся з обличчя. Вона глянула на нього прямим поглядом ясних очей і всміхнулася.

— Ще не пізно.

Вони домовилися зустрітися на головному вході до терміналу через сорок п’ять хвилин.

Томлінсон мав на меті взяти інтерв’ю у Джо Патроні, а потім і в екіпажу Рейсу Два «Транс Америки». Екіпаж — і Патроні, без сумніву, — стали героями за якісь години. Драматична історія поневірянь рейсу та його порятунку, підозрював Мел, затьмарить його власні заяви на більш приземлену тему проблем та вад аеропорту.

Хоча, можливо, не зовсім. Томлінсон, з яким Мел поділився думками, був уважним розумним репортером, який міг пов’язати сьогоднішню драму з настільки ж серйозним далекосяжним поглядом.

«Боїнг-707» «Аерео-Мехікан», наскільки Мел бачив, уже відводили геть. Літак здавався неушкодженим, але його, без сумніву, спершу помиють та ретельно перевірять перед тим, як він продовжить свій перерваний політ до Акапулько.

Вервиця службового транспорту, яка залишалася біля літака під час його випробувань болотом, тягнулася позаду.

У Мела не було особливих причин, щоб і самому не поїхати. Так він і зробить — за якусь мить; але вдруге за сьогодні він відчув ту самотність льотного поля, його близькість до певної частини авіації, стимул до роздумів.

Саме тут, кілька годин тому, пригадав Мел, у нього з’явилося передчуття, що події рухаються до катастрофічного кінця. Що ж, певною мірою так і трапилося. Катастрофа сталася, хоча завдяки фортуні вона не закінчилася трагедією, а відповідальність — чи її відсутність — не впала безпосередньо на об’єкти аеропорту.

Але до катастрофи міг бути залучений аеропорт; і аеропорт міг своєю чергою призвести до повного краху — через невідповідності, які Мел передбачив та старався, хоча й намарно, виправити.

Бо аеропорт Лінкольна був застарілий.

Мел це знав, незважаючи на хороше керівництво та блискуче скло і хром; попри щільний повітряний рух, рекордні обсяги пасажирів, ніаґару авіавантажів, очікуване зростання у всіх сферах та хвалькувату назву «Авіаційне перехрестя світу».

Аеропорт був застарілий, тому що — як складалося так часто за короткі шість десятків років сучасної історії авіації — повітряний прогрес затьмарив усі передбачення. Вкотре пророкування експертів виявилися хибними, а нереальні думки фантазерів — навпаки.

Так було і тут, і всюди.

По всій країні, по всьому світу одна й та сама історія. Багато говорилося про зростання авіації, її потреби, наближення вдосконалень у повітрі, які принесуть найдешевший в історії людства спосіб пересування для людей та речей, можливості, які це давало народам світу, краще пізнати одне одного, в мирі, й торгувати вільніше. Хоча на землі — порівняно з розміром проблем — зроблено було мало.

Що ж, один голос нічого не змінить, але кожен голос, який говорить зі знанням та переконанням, ставав у пригоді. За минулі кілька годин до Мела дійшло — він не був певен чому та як, — що він збирається продовжити виступати, як робив це сьогодні, як не робив уже давно перед тим.

Завтра — чи радше сьогодні вдень — він почне, зібравши на ранок понеділка позачергове спеціальне засідання комісії з питань аеропорту. Коли комісія зустрінеться, він закличе до негайного зобов’язання побудувати нову ЗПС, паралельну смузі три-нуль.

Сьогоднішній досвід посилив, як ніщо інше, аргументи за підвищення пропускної здатності ЗПС, про яке Мел говорив уже давним-давно. Але цього разу він був рішуче налаштований боротися до кінця — прямими різкими словами, попередженнями про катастрофу, якщо безпека громадян спиратиметься тільки на пустопорожні обіцянки, а життєво необхідні робочі потреби будуть проігноровані чи відкладені в довгу шухляду. Він проконтролює те, щоби

1 ... 139 140 141 ... 145
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеропорт, Артур Хейлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеропорт, Артур Хейлі"