Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«…Тобі досить просто бути в тій же кімнаті, і мені вже хочеться доторкнутися до тебе, поцілувати».
Я намагалася ступати рівно, карбувати кожен крок — може, це допоможе мені стерти з пам’яті полум’яний погляд Ґідеона. Від моїх кроків дзенькала порцеляна у вітринах.
Менше з тим. Кому потрібні нині менуети, щоб розпружитися? Досить так пройтися та й по всьому. Хоча для втіхи варто було б розгепати вщент парочку порцелянових тарілок або цих ваз, на вигляд безцінних.
Містер Джордж косував на мене, але врешті-решт змирився з моїм мовчанням, ще міцніше стиснув мою руку і зітхнув. Через кожні кілька метрів вздовж стін стояли лицарські обладунки: зауваживши їх, я почулася вельми незатишно, мені знову здалося, що за мною спостерігають.
— Чи там усередині хтось є? — прошепотіла я містерові Джорджу. — Бідолаха-новачок, якому за цілий день навіть у туалет вийти не дозволено, еге ж? Я просто відчуваю, як він на нас вирячився.
— Ні, — містер Джордж тихо засміявся. — Але в шолом вмонтовано камери спостереження. Тому тобі здалося, що за тобою стежать.
Ага, отже, камери. Ну, принаймні їм нема чого співчувати.
Коли ми спустилися по першому склепінному коридору, я згадала, що містер Джордж про дещо забув.
— Хіба ви не зав’яжете мені очі?
— Певно, сьогодні можна і без цього, — відповів містер Джордж. — Хіба ти бачиш тут бодай когось, хто б нам це заборонив?
Я здивовано витріщилася на нього. Зазвичай цілий шлях я йшла із зав’язаними очима, бо Вартові не бажали, щоб я запам’ятала, де саме стоїть хронограф. Адже цей прилад міг переносити мене й Ґідеона в минуле, і члени Ложі боялися, що я зможу вкрасти його та використовувати самостійно.
Втім, усе це була нісенітниця. По-перше, мені просто страшно було дивитись, як цю штуку пускають у хід (адже для цього брали нашу кров!). А по-друге, я й гадки не мала, як працюють і навіщо потрібні всі ці незліченні коліщатка, ручки і скриньки.
Але коли йшлося про хронограф, а особливо можливість його вкрасти, Вартові були ще ті параноїки.
Гадаю, річ у тому, що колись хронографів було два. Та сімнадцять років тому моя кузина Люсі та її коханий на ім’я Пол, номери Дев’ять і Десять у Колі дванадцяти мандрівників у часі, накивали п’ятами, прихопивши з собою один із хронографів.
Навіщо вони зважились на цю крадіжку, я досі не з’ясувала, та й взагалі почувалася так, ніби блукаю в пітьмі — таємниці навколо мене з’являлися, як гриби після дощу, а розгадок ставало чимраз менше.
— Мадам Россіні, до речі, наказала тобі передати, що для бальної сукні вона все ж таки підібрала тобі іншу тканину. На жаль, я забув колір, але вигляд у ній ти, без сумніву, матимеш просто чарівний, — містер Джордж хихикнув. — Хай там Джордано і намагається переконати мене в тому, що у вісімнадцятому столітті на тебе чекає один провал за іншим через твою цілковиту нетактовність.
Моє серце зупинилося. На цьому балу я буду разом із Ґідеоном, але у мене в голові не вкладалося, що вже завтра я зможу любісінько танцювати з ним менует, нічого при цьому не розбивши або не розтрощивши на шматочки. Його ногу, наприклад.
— До чого, власне, такий поспіх? — запитала я. — Чому цей бал конче має відбутися завтра за нашим часом? Чому ми не могли почекати кілька тижнів? Так чи інакше, він все одно відбудеться того самого дня 1782 року, і байдуже, з якого саме дня ми туди прибудемо, хіба не так? — Навіть до проблеми з Ґідеоном я замислювалася над цим питанням.
— Граф Сен-Жермен вирахував часові проміжки в сьогоденні, через які ви мусите відвідувати його, — сказав містер Джордж і пропустив мене вперед на кручені сходи.
Що далі та глибше пробиралися ми підземним лабіринтом, то дужче тхнуло гнилизною. Зі стін уже зникли картини, і хоча всюди, куди ми потрапляли, давачі автоматично вмикали світло, вже через кілька метрів коридори, що розбігалися праворуч і ліворуч, поринали в цілковиту темряву. Кажуть, ніби не одна людина заблукала в цих переходах, а багато хто з них за кілька днів вибирався на світ Божий десь в іншому кінці міста. Так кажуть.
— Але навіщо йому це потрібно? І чому Вартові скоряються йому, мов раби?
Містер Джордж замість відповісти лише глибоко зітхнув.
— Тобто, якщо ми зробимо перерву тижнів на два, граф все одно нічого не помітить, правда ж? — сказала я. — Він сидить там, у 1782-му, і його час спливає аж ніяк не повільніше. А я тим часом спокійно вивчила б усі ці дурні менуети чи навіть запам’ятала б, хто захопив Ґібралтарську протоку й чому. — Про Ґідеона я вважала за краще промовчати. — Тоді нікому не доведеться за мене боятися, ніхто не перейматиметься, що я зганьблюся на цьому балі та своєю поведінкою викажу, що прибула з майбутнього. То чому ж граф аж так бажає, аби цей бал відбувся для мене саме завтра?
— Ай справді, чому? — пробурмотів містер Джордж. — Таке враження, що він тебе боїться. Боїться тебе і, можливо, тих відомостей, які ти змогла б здобути, якби мала більше часу.
Ми вже майже досягли старої алхімічної лабораторії. Якщо я правильно запам’ятала дорогу, то вона прямо за наступним поворотом. Я сповільнила крок.
— Боїться? Мене? Та цей чувак мало не задушив мене, не торкнувшись при цьому навіть пальцем. До того ж він уміє читати думки, а отже, чудово розуміє, що я страшенно боюся його. А не навпаки.
— Він тебе душив? Без жодного дотику?
Містер Джордж здивовано завмер.
— Ґвендолін, люба, чому ти не розповіла про це раніше?
— А ви б мені повірили?
Містер Джордж почухав свою лису потилицю і вже відкрив ро га, збираючись відповісти, аж тут залунали кроки і рипнули, зачиняючись, двері. Містер Джордж, вочевидь, злякався, він потягнув мене далі, ми повернули за ріг, за яким щойно почувся шум, і похапцем витягнув з кишені піджака чорну пов’язку.
До нас стрімко наближався сам Фальк де Віллерз. Він був дядьком Ґідеона і Магістром Ложі Вартових. Він лише посміхнувся, угледівши нас.
— Ага, ось і ви, нарешті. Бідолаха Марлі вже телефонував нагору, питаючи, куди ви завіялись, і я подумав, що час і мені подивитися, чи все з вами гаразд.
Містер Джордж зняв із моїх очей пов’язку, я примружилась і протерла очі, але ця показова вистава нікого не цікавила, Фальк де Віллерз навіть не дивився в мій бік. Він відчинив двері до кімнати з хронографом — то була стара
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагдова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.