Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

таке відео можна зробити будь-де, імовірно, навіть не в Сирії. Але вигляд згори давав ідеальну можливість порівняти місцевість із картами. Джош Лайонс із Human Rights Watch, один із перших розслідувачів за відкритими джерелами, годинами переглядав супутникові знімки Сирії та виявив точну відповідність плану доріг. Я перевірив його висновки: відкрив Google Earth і порівняв із ютуб-відео. План вулиць збігався один в один: це було містечко Аль-Дабаа в Центральній Сирії, неподалік Хомса 95.

У наступні роки бочкові бомби стали символічною зброєю асадівського режиму: вони тисячами сипалися на міста — руйнівна й дешева альтернатива звичайним боєприпасам. До кінця 2017 року, згідно з даними Сирійської мережі з прав людини, бочкові бомби режиму вбили понад 11 000 цивільних 96. Асад заперечував: мовляв, його війська не скинули жодної такої бомби. «Я не чув, щоб армія використовувала бочки чи навіть каструлі, — жартував він в інтерв’ю BBC 2015 року. — Немає ніякої невибіркової зброї. Коли ви стріляєте, ви цілитеся. І коли ви націлюєтеся, ви націлюєтеся на терористів, щоб захистити мирне населення. Знову ж таки, якщо ви говорите про жертв, — це війна. Неможливо воювати без жертв» 97.

До вересня 2012 року загальна кількість переглядів мого блогу перевищила позначку 200 000 — помітна віха, але все ще геть мало, щоб забезпечувати себе за рахунок реклами. Крім того, я звільнився з роботи і мав вирішити, чи можу собі дозволити й далі присвячувати блогу кожну вільну хвилину. Поки я міркував, до мене знову звернулися з Національного суспільного радіо, попросили вийти в прямий ефір і розповісти про свої знахідки. Це був мій перший великий ефір. Я виснажливо готувався і прийшов у лестерську студію BBC із цілим стосом нотаток. Звідти мене зв’язали з ведучим Скоттом Саймоном із Вашингтона.

 

Саймон. Де повстанці беруть ракетні установки?

Гіґґінз. Наскільки я знаю, більшість із них фактично походить із військових баз, артилерійських складів тощо.

Саймон. Отже, вони беруть урядову зброю і застосовують її проти уряду?

(Я був напружений, але відповіді в мене були.)

Гіґґінз. Саме так. Я не побачив жодного доказу, що озброєння надходить з-за кордону. Хоча це завжди доволі складно сказати. Маю на увазі, ми справді ніде не бачили пакувальних листів, з якими доставляють зброю.

Саймон. Ви багато писали про те, що називаєте «зроби це сам», — тобто про саморобні системи озброєння.

Гіґґінз. Так, писав.

Саймон. Можете навести приклад своєї знахідки в сирійському конфлікті?

Гіґґінз. Один із найпопулярніших видів озброєння, який я бачив, — це саморобні бомби. Їх виготовляють із різноманітних вибухових речовин, частину насправді збирають із невибухлих снарядів, які було скинуто на сирійських повстанців. Вони їх обережно відкривають, виймають вибухівку і закладають у власні саморобні бомби. Ще вони використовують велетенські рогатки для запуску цих бомб, якщо потрібно зробити отвори в стінах, або цілять ними у військові об’єкти й укріплені райони.

Саймон. Ви сказали «велетенські рогатки»?

 

Саме так я й сказав. Як виявилось, усі ті деталі були непотрібні: проблема не в тому, щоб відповісти на запитання, а в тому, щоб спростити мої відповіді. За кілька тижнів я дав інтерв’ю австрійській газеті 98. Мене цитували на CNN 99. А також у Christian Science Monitor 100 та Financial Times 101.

Наприкінці ефіру НСР Скотт Саймон спробував заспокоїти своїх слухачів: «Пане Гіґґінз, вас часто цитують як надійне джерело в питаннях озброєння, що застосовується в конфлікті. Ми мусимо запитати: ви сидите десь у британській студії. Звідки ви все це знаєте?» 102. Я згадав про свою мережу контактів і про всі онлайн-відео, з яких щодня отримував свіжу інформацію. Але я ніколи не представлявся експертом. Опоненти так мене й називали — «так званий експерт Еліот Гіґґінз», — щоб зганьбити мене, вказуючи на брак формальної освіти та глузуючи з того, що я лише блогер. Я ніколи цього й не приховував — навпаки, у цьому вся суть.

Утім, я ставав дедалі експертнішим, і це привело до тривожного усвідомлення: чимало політиків, чиновників і високопосадовців, які ухвалюють рішення про воєнні дії, знають про сирійський конфлікт набагато менше, ніж дізнався я, просто переглядаючи відкриті джерела. Я виявив прогалину в інформаційній системі — і щодня працював над тим, щоб її заповнити.

 

Перша шпальта New York Times

На початку 2013 року здавалося, що сирійський уряд уже не здатен відновити контроль над країною. Але щоразу, коли опозиція просувалася далі, режим застосовував іще жахливішу зброю. З останнього — запалювальні снаряди. Опозиція теж вдавалася до крайнощів: залучала іноземних найманців із досвідом партизанської війни в Іраку. Я почав натрапляти на відео з нападами повстанців-джихадистів на мирних жителів. Ситуація була патова, і майбутнє Сирії залежало від інших держав. Кого я ніяк не очікував побачити на полі бою — то це колишню Югославію.

На відео з регіону Хавран, що на південному заході Сирії неподалік кордону з Йорданією, у руках повстанців з’явився незвичний гранатомет. В одному з роликів партизан в очікуванні сидів навколішки біля перехрестя. Він спер на плече ручний протитанковий гранатомет M79 Osa — важку металеву трубу завдовжки зі зріст самого чоловіка. Потім він побачив танк і вистрілив. За дев’ять місяців ретельного моніторингу я жодного разу не бачив такої зброї. Пізніше сирійське державне телебачення показало кадри з того ж регіону поблизу Йорданії: зброя, вилучена в повстанців, була схожа на ту, що у відео з обстрілом танка.

Зазвичай повстанці діставали озброєння від сирійської армії — через перебіжчиків або як трофеї після захоплення військових застав. Однак в армійців не було гранатометів M79 Osa, які походили з республік колишньої Югославії: Сербії, Македонії чи Хорватії 103. Інший державний телеканал показав іще більше захопленого озброєння повстанців, зокрема ряди ракетних установок, РПГ і безвіткатних гармат. Я ідентифікував їх і знову виявив, що ці моделі розроблені в Югославії, а