Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

широкими сходами на верхній поверх. Пріор зупинився перед зачиненими дверима і голосно постукав. Зсередини долинув скрегіт, потім було чути, як повернувся ключ, і двері прочинилися. Крізь шпарину стривожено визирнуло худе обличчя, увінчане скуйовдженим сивим волоссям.

— Пріоре Мортимусе, — сказав старий пискливим голосом, — навіщо гупати у двері? Ви мене трохи налякали.

На обличчі Мортимуса на мить промайнула сардонічна посмішка.

— Я гупав? Вибачте мені. Тепер ви в безпеці, любий докторе, лорд Кромвель послав комісара, нового уповноваженого.

— Доктор Ґудгепс? — звернувся я. — Комісар Метью Шардлейк. Мене прислали у відповідь на ваш лист. Я від лорда Кромвеля.

Старий якусь мить мовчки дивився, потім відчинив двері, впустивши нас до своєї спальні. Кімната була добре облаштована: ліжко з балдахіном, товсті подушки на підлозі та вікно, яке виходило у шумний двір. На підлозі лежала купа книг, а на таці стояли глечик із вином і олов’яні кухлі. У каміні горів вогонь, і ми з Марком одразу ж пішли туди, адже промерзли до кісток. Я обернувся до пріора, який стояв під дверима, пильно дивлячись на нас.

— Дякую, брате. Можливо, ви скажете мені, коли абат повернеться.

Він уклонився і зачинив за собою двері.

— Замикайте двері, в ім’я нашого Спасителя, — пискнув старий, заломивши руки.

Це було жалюгідне видовище, з розпатланим сивим волоссям, у чорній сутані священнослужителя, пом’ятій і заплямованій. З його подиху я зрозумів, що він уже смакував вино.

— Лист дійшов? Дякувати Господу! Я боявся, що його перехоплять. Скільки вас прибуло?

— Тільки ми двоє. Можна сісти? — запитав я, обережно опускаючись на подушки.

Щойно я присів, як моя спина відчула дивовижне полегшення.

Доктор Ґудгепс уперше помітив мою недугу, а потім глянув на Марка, який відстібав свій важкий меч.

— Цей хлопець володіє мечем? Зможе нас захистити?

— Якщо буде така потреба. Думаєте, нам знадобиться захист?

— У цьому місці, сер, після того, що сталося… ми оточені ворогами, комісаре Шардлейку…

Я побачив, що він наляканий, і заспокійливо всміхнувся. Нервового свідка, як нервового коня, потрібно втихомирити.

— Заспокойтеся, сер. Послухайте, ми втомилися і будемо вдячні, якщо ви пригостите нас цим вином, а тим часом розкажете нам, що саме тут сталося.

— О сер, клянуся Богородицею, кров…

Я підняв руку.

— Почніть спочатку, з вашого прибуття.

Він налив нам вина і сів на ліжко, проводячи пальцями крізь сплутане сиве волосся.

— Я не хотів сюди їхати, — зітхнув він. — Я важко трудився у церкві в Кембриджі, працював на благо Реформи від самого початку, та й занадто старий для таких завдань. Але Робін Синґлтон колись був моїм учнем, і він попросив мене про допомогу, хотів схилити цей небезпечний монастир до капітуляції. Розумієте, йому був потрібен знавець канонічного права. І я не міг відмовитися від наказу головного вікарія, — додав він ображено.

— Складна ситуація, — погодився я. — Отже, ви прибули сюди коли — тиждень тому?

— Так. Подорож була важкою.

— Як пройшли переговори?

— Погано, сер, як я й очікував. Синґлтон удався до погроз, говорив, що це зіпсований і гріховний монастир і ченцям було б краще взяти пенсію, яку він пропонує, і розійтися. Однак абата Фабіана таке не цікавило; йому тут занадто добре живеться. Бавиться в землевласника, владарює над економами й управителями. А він лише син місцевого суднового торговця.

Ґудгепс спорожнив кухоль і налив собі ще один. Я не міг звинувачувати безпорадного старого, зовсім самотнього, у тому, що він шукав розради у вині.

— Він розумний, абат Фабіан. Він знав, що після повстання на Півночі більше не буде примусового закриття монастирів. Комісар попросив мене знайти якийсь закон у моїх книгах, щоб ним пригрозити. Я сказав йому, що він марнує час, та Робін Синґлтон ніколи не був сильним знавцем законодавства; він прокладав собі шлях погрозами. Нехай спочиває в Бозі, — додав він, хоча, як добрий реформатор, не перехрестився.

— У ваших словах є достатньо рації, — погодився я, — але можна знайти інші порушення закону. Я чув про содомію і крадіжки. Обидва — тяжкі злочини.

Ґудгепс зітхнув.

— І тут лорд Кромвель має хибне уявлення. Мировий суддя є хорошим реформатором, проте його звіти про продаж землі за заниженою ціною не правдиві. У документах немає жодних доказів про щось неналежне.

— А чутки про пороки?

— Немає доказів. Абат наполягає, що всі вони виправилися після останньої візитації. Попередній пріор заохочував до порочної поведінки, та його відсторонили разом із двома найбільшими правопорушниками, а привели цього брутального шотландця.

Я спорожнив свій кухоль, але утримався, щоб попросити ще. Відчував страшенну втому, а вино й тепло вогнища викликали в мене бажання лягти і заснути, та мені ще потрібна була ясна голова на кілька годин.

— А як вам місцева братія?

Він знизав плечима.

— Як усі інші. Ліниві й задоволені. Вони грають у карти і полюють, — ви бачите, що тут кишить собаками, — а службу правлять абияк, зате дотримуються приписів, читають проповіді англійською, і тут не вештаються розгульні жінки. Цей червонощокий пріор — прихильник дисципліни. Вдає, що підтримує приписи лорда Кромвеля, та я не вірю жодному з них. Монахи-старійшини — урівноважені й розумні, але насправді — закостенілі єретики. Однак вони це добре приховують. Крім того картузіанського каліки, звісно, і він не член згромадження.

— А, так, брат Джером. Ми його бачили.

— Ви не знаєте, хто він?

— Ні.

— Родич королеви Джейн, нехай спочиває з Богом. Він відмовився від присяги, проте стратити його, як інших картузіанців, було б ганьбою. Його катували, доки він не присягнув, а потім сховали в монастирі як пенсіонера… тут є ще один його родич — великий землевласник.

Я припускав, що в кабінеті лорда Кромвеля мали б знати, що він тут. Я схилив голову.

— Документи губляться, думаю, навіть у його кабінеті.

— Інші монахи недолюблюють Джерома, бо він їх ображає, обзиває млявими і лінивими. Йому не дозволено виходити за межі монастиря.

— Поза сумнівом, комісар Синґлтон розмовляв із багатьма монахами, сподіваючись, що зможе розкрити таємниці. А хтось із причетних до скандалу із содомією все ще є тут?

— Можливо, той високий із розпатланим світлим волоссям? — втрутився Марк.

Ґудгепс знизав плечима.

— О, він. Брат Ґабріель, ключар. Так, він був одним із них. На вигляд цілком нормальний, правда? Кремезний і високий. Хоча іноді погляд у нього навіжений. Комісар Синґлтон тиснув на них, але вони стверджують, що тепер невинні, мов ангели. Він змушував мене розпитувати їх, з’ясовувати деякі подробиці з їхнього життя… хоча я вчений і не маю навичок до такого.

— Отже, комісар Синґлтон не завоював прихильності? До речі, я був знайомий з ним.