Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

9

Віолетта

- Я все ще чекаю відповідь, - Артур встав з свого місця і рушив до мене. Моє серце зупинилось, допоки я дивилась, як чоловік скорочує дистанцію між нашими тілами. Я була загіпнотизована. Мить, і Артур пройшов повз.

- Я не брешу, - все так само дивлячись в бік столу промовила я. Не розумію, що він робить за моєю спиною. – Я звільнилась наступного дня.

- В твоїй трудовій написано, що ти робила там три тижні, - озвався Артур, змушуючи мене розвернутись. Якраз вчасно, щоб побачити, як він повертає ключ в замковій щілині дверей.

Замок клацнув так голосно, що я ледь не підскочила на місці.

- Я чекала трудову, вони не хотіли мені її віддавати.

Так і було, я кажу Артуру чисту правду. Наступного дня після інциденту в сауні я повідомила Котовському, що не можу у них працювати. На диво він погодився. Сказав, що я геть нетямуща. Що йому довелось довго вмовляти детектива пробачити мою поведінку. І тому звісно їм на фірмі такі ідіотки як я не потрібні.

Сказав, що знає людину, якій саме підходять принципові курки, що не вміють розсовувати ніжки. Що там  я буду припадати пилом серед папірців, як і мрію. І він навіть рекомендації мені дасть такі, що мене відразу приймуть на роботу. Бо працювати бухгалтером на мізерну зарплатню це все, що заслуговують такі нездари і недоумки як я. Саме так, в своїх епітетах Котовський жодного разу не повторився, вичитуючи мене півгодини поспіль.

- Все  у тебе ладно складається, чого тільки не розумію, так навіщо тобі ця брехня, - Артур повертається від дверей. І знову проходить повз мене, але цього разу він узяв мене під лікоть  і змусив йти за ним до його робочого столу.

У мене від його близькості починає паморочитись голова. Я відчуваю, що здатність адекватно сприймати реальність покидає мене. І вже не можу думати більш ні про що, окрім того, що він дуже близько. З шумом втягую повітря, намагаючись зробити дуже глибокий вдих. І запах Артура проникає мені в легені, я роблю собі цим ще гірше.

- Бачиш,  - Артур нависає над мною, і повертає до мене екран комп’ютера. – Я все знаю.

Я бачу. Руду дівку голяка. Безсоромно розставила ноги, оголюючи перед фотографом червоне поголене лоно. Всередині все обривається, коли я розумію, що у цієї дами моє обличчя. Це я? Ні звісно не я, у мене не такі груди, з рожевими ореолами, схожі на дійки молодої кізочки. І ноги у мене не такі. І я намагаюсь зрозуміти звідки там узялось моє обличчя, і не розумію. Фотографія відретувашована так вдало, що зовсім не видно переходу.

Боже правий, невже Артур увесь ранок дивився на цю фотографію, і думав що то я? Цього не може бути! Не повинно так бути. Це помилка.

- Це злий жарт, - кажу Артуру, але мій голос звучить так жалюгідно, що я сама собі не вірю.

- І це? – він клацає, змінюючи одне фото за іншим. І кругом я. Кругом моє обличчя. – Це просто твоє портфоліо, Віола. І не треба брехати, що ти тут ні до чого.

- Я там ні до чого,  - голос обривається, адже на екрані запускається відео. Видно погано, напівтемрява, але очевидно, що це якась порнографія. Дівчина спиною до камери щосили скаче на чоловікові, її руде неслухняне волосся розметалось по спині. Кабінет наповнюють стони. Хлюпання, викрики жінки. Звісно звук на колонці в шефа притишений, але для мене все це звучить як грім з неба.

Хапаюсь за стіл, щоб не впасти. Дихання забракло. Вся кров прилила до щік. В голові тільки одна думка – не дай Бог це все побачить моя мама. У неї буде інфаркт. Це ж який сором. І байдуже, що сама я не причетна до цього бруду. Мама не повірить. Так само, як зараз не вірить мені Артур.

- У мене пропозиція, - чоловічі пальці лягають мені на талію, і змушують розвернутись до нього обличчям. Я зазираю з низу до гори до нього  в очі, мене пропікають жаром чорні зіниці, і одночасно відчуваю як впирається в улоговинку між стегнами його збуджений орган. Здається ми як дві частинки пазла, підходимо один одному.

Я продовжую очікувати яка там пропозиція, але Артур не поспішає її озвучувати. Натомість його руки все сильніше стискаються на моїй талі, великі пальці проникають під кофточку, і торкаються оголеної шкіри. А таке враження, ніби він торкається оголених нервів.

Рух, і я опиняюсь сидячою на столі, а мої ноги розсунуті в різні боки, і шеф вклинюється між них, притискає мене за стегна до себе, змушуючи рідкий вогонь розтікатись по моїх складочках. Занадто багато потрясінь для мене одної на сьогодні. В мене ніби вимикається якийсь перемикач, і сил дивуватись  чи обурюватись вже бракне. Я просто пливу в розпеченій лаві, і жерло вулкана я сама. Я пульсую в середині, і буквально мрію, щоб кілька міліметрів тканини між нами зникли.

- Мені треба секс, - прямо каже Артур. І я розчиняюсь в погляді кольору кави, так ніби я тільки кілька кристалів цукру. Зміст слів не відразу уловлює мій мозок. – Ти пішла з того агентства, бо тебе не влаштувала оплата. Я платитиму в тричі більше, але ти будеш тільки моєю. Персональною хвойдою.

- Ні, - палець ліг мені на губи, перебиваючи, змушуючи зімкнуті їх і мовчати.

- У тебе час подумати до завтра.  

Я вже готова дати відповідь, я не збираюсь продавати своє тіло. Ні йому, ні комусь іншому. Та Артур не збирається до мене дослухатись. Його палець затримується на мить на губах, тисне на нижню, і він каже:

- Хочу твій рот, у тебе звабливі губки, думаю вони будуть гарно дивитись на…

- Замовчіть! – не даю йому договорити. Зістрибую з столу, готуючись чинити опір, та мене ніхто не тримає.

- До завтра Віолетта! – летить в спину.

Я шарпаю нещасні двері,забуваючись що вони замкнені. Я не погоджусь на його пропозицію. Ні за що!

Уявити тільки, він хоче, щоб я виходи від нього червона, розпатлана і затрахана, прости мене Боже за це слово! Щоб увесь офіс знав, чим ми займаємось. Бо важко приховати сліди сексу, який щойно відбувся. Навіть без нього я вже відчуваю себе павшою, пропащею, брудною.