read-books.club » Фентезі » Острови шторму та смутку. Гадюка 📚 - Українською

Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Острови шторму та смутку. Гадюка" автора Бекс Хоган. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 78
Перейти на сторінку:
Болить більше, ніж можна собі уявити.

— Замість сина є ти, — він розчаровано оглядає мене. Ну, і чого він чекає — що я проситиму вибачення, що народилася протилежною статтю? Не дочекається. — Я б напевне знав, що робити із хлопчиком. Як мені вчинити з тобою?

Він тягнеться вперед, щоб взяти яблуко і витирає його об свій рукав.

— Гадаю, це помилка, що я виховував тебе, як сина. Щоправда, це єдиний відомий мені спосіб виростити Гадюку.

Саме так зростив мене мій батько. А він, у свою чергу, був зліплений своїм батьком. Підозрюю, ти думаєш, що я, бувало, поступав занадто жорстоко, але річ у тім, Мерріан, що саме так я формувався. Все, що я чинив тобі, я колись відчув на собі.

Він ніколи не говорив про свого батька. Взагалі ніколи. Все, що мені відомо про мого дідуся — це чутки про його жорстокість.

— Чому ж тоді, — він продовжує, піднявши яблуко догори і оглядаючи його лиск, — я не бачу себе в тобі?

Ми з ним дійсно дуже різні — мамині гени виявилися сильнішими. Він високий, я низька. Він білошкірий, я смаглява. Проте я розумію, що він зовсім не це має на увазі.

Не знаходжу, що відповісти, тому і далі мовчу.

— Ти злишся на мене! — він веде далі.

У цій розмові мене бентежить абсолютно все: його задумливий настрій, зміна теми розмови, несподіваний висновок.

— Ти злишся, що я влаштував шлюб із Торіном? Мені здавалося, що в тебе немає ані крихти бажання перейняти естафету капітана на цьому кораблі. Хіба я помилявся? — він нарізає яблуко скибками своїм кишеньковим ножем і пропонує мені скуштувати. Коли я відмовляюся, віддає скибку Пазуру, і той проковтує її за раз.

Я вирішую заговорити; переконати його, що він зумів виховати доньку, — таку ж сильну, яким би був син.

— Ти маєш рацію, я дійсно не бажаю одружитися із незнайомцем, — я промовляю, ретельно підбираючи слова, — але ти помиляєшся, думаючи, що я не хочу зайняти колись твоє місце. Призначення Гадюки віками передавалося з покоління в покоління, і знищить його лише той, хто завдасть капітану поразки у битві. Вже понад двісті років жоден не наважився скорити нашу лінію поколінь, і хоч поки не уявляю себе керманичем цього осередку жорстокості, я не хочу бути слабкою ланкою! Не хочу підвести Острови!

— Найбільше користі принесе твоє перебування у палаці. Ти будеш причетною до всіляких розмов.

Мене наче обухом по голові вдарили.

— Ти волієш, щоб я стала шпигункою?

— Мерріан, я лише хочу, щоб ти була корисною. Це буде твоїм першим завданням як офіційної членкині екіпажу, і я гадав, що це тебе втішить. Ти так часто казала, що мрієш проводити більше часу на суші. Ну що ж, твої постійні набридливі прохання зійти з нами на берег не залишилися поза увагою! Таким чином, кожен з нас отримає те, чого бажає.

— Я вважала, що ми виконували накази Короля, а не шпигували за ним! — говорю впевненіше.

Дарма я це сказала. Він хапає тарілку і жбурляє її об стіну, розбивши її на друзки. Він страшенно розлючений.

— Ти — моя донька, і ти робитимеш те, що я скажу!

На думку спадає мертвий чоловік, якого я бачила минулої ночі; той, що цілком ймовірно належав до Королівської Флотилії. Понад усе на світі мені хочеться батькової чесності.

— Чи є дещо, що ти б хотів розповісти мені про Короля? Ти знаєш, мені можна довіряти!

Він дивиться на мене з таким відвертим презирством, що відчуваю, як моє серце потроху розбивається, мало не вистрибуючи з грудей.

— Ти ж провалюєш кожнісіньке випробування, яке я тобі влаштовую. Ти запевняєш, що хочеш колись зайняти моє місце? Оце ти мрійниця, моя люба. Гадаєш, Гадюка зможе обійтися без кровопролиття? Що я справді бачу в тобі, це слабкість та неспроможність робити те, що необхідно.

Він зупиняє потік своєї брутальної чесності, щоб знову вкусити яблуко. Сік стікає з його губи на підборіддя; на мить завмирає перед тим, як він недбало витирає його рукавом. Я мовчу, хоч і маю тисячі відповідей на його звинувачення.

— Вийди заміж за Принца. І регулярно звітуйся мені. Доведи, що з тебе є користь, і тоді ми поговоримо про довіру! — він нахиляється вперед і наводить на мене ніж. — Щодо цього… — він роздратовано крутить лезом коло мого носа, — тобі наказано сидіти у своїй каюті тиждень. Зрозуміла? А ще бодай раз ти посмієш порушити мої правила і своєю присутністю поставиш під загрозу нашу чергову місію, тоді не очікуй поблажки!

Він піднімається, і на тому аудієнцію завершено. Я йду; мої вуха палають від люті; ще ніколи батькове розчарування в мені не було таким разючим. Можливо, він хотів спіймати за вуздечка всю мою покору чи викурити на поверхню відданість, але з цього вийшов протилежний ефект. Як довго я чекала його похвали; жадала, щоб він бачив у мені себе; і хоч кожнісінька клітинка мого тіла противиться його сутності, в глибині душі я до сих пір відчуваю, що маю стати такою, якою він хоче мене бачити. Але цього більше не буде! З мене досить! Тепер я не та, хто лише розчаровує!

Хоч батько вважає мене за пусте місце, я знаю — щось відбувається. І якщо він не збирається ввести мене у курс своїх справ, я з’ясую все самотужки!

V

Колись я вешталася судном з проходу в прохід, ховаючись у вузьких непомітних отворах. Не знаю, чия це була ідея — такі собі тісні горловини між палубами, каютами і надбудовами, — мого батька чи його попередника, але зробили їх точно задля шпигунства.

Що мені найбільше подобалось — це уночі прослизнути у горловину з вічком, яке дозволяло підглядати за камбузом.[3] Мене мало цікавили хвалькуваті розмови про бої та скарби, та іноді члени екіпажу переповідали усілякі дивовижні міфи та легенди — про те, звідки вони прийшли і як опинилися тут. Якраз це мене найбільше вабило.

З часом я зростала, і горловини стали для мене затісними, тож я припинила свої походеньки, проте, гадаю, настав час знову навідати ту потаємну схованку. Про деякі речі мені не слід знати, але ж так хочеться, і хто проллє на них світло? От хіба, може, ці моряки — коли в них розв’яжуться язики від рому.

Наразі це ризикована справа — вийти з каюти, адже бути впійманою і наразитися на батькове покарання зовсім не в моїх планах. Та коли

1 ... 13 14 15 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острови шторму та смутку. Гадюка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острови шторму та смутку. Гадюка"