Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

— Муазіль Вів'єн, — примирливо сказав Моріс і поставив Яну на ноги. Ось тільки поставив він її вже з того боку вхідних дверей. — Доба ще не закінчилася. У нас є ціла година, щоб доїхати до найближчого храму і завершити церемонію.

— Монсіре Морісе, я ж вам написала, що не готова до шлюбу. До того ж, як я можу кудись їхати з людиною в масці? Може ви не Моріс!

Такий собі аргумент, але виснажлива боротьба з майже-чоловіком позбавила Яну красномовства, яке їй, взагалі-то, властиве.

— Я спеціально в масці, щоб ви мене не бачили, як того і вимагає ритуал.

Ах, он воно що. Шлюбний ритуал дійсно вимагає, щоб наречені бачилися одне з одним лише в храмі. Скажуть одне одному "так" і розлучаються на три дні. Потім знову приходять у храм, скажуть "так" і знову повинні розійтися, як кораблі у морі. І так сім разів. Вів'єн про це писала, та й Яна встигла дещо про ритуал почитати в книгах. А Моріс, вочевидь, завбачливий. Тільки от не все передбачив.

— Але ж я без маски, мене-то ви побачили — все, ритуал порушено! — не стримала зловтіхи Яна.

— Ні, я вас не бачу, муазіль Вів'єн.

Нахабні блакитні очі дивилися прямо на Яну. Знущається?

— На мені закляття ілюзії. Сам на себе наклав, — уточнив він самовдоволено.

Про це закляття Яні теж інформація траплялася. Людина під таким закляттям, кажучи земною мовою, знаходиться ніби під дією галюциногенів. Тут, до речі, це закляття теж за допомогою особливих грибів накладають.

— Ритуал не порушено. Замість вас я бачу козу, — він знову криво посміхнувся.

Ого, як його вштирило. Чи це у майже-чоловіка жарти такі?

— Вперту козу, — додав Моріс з сарказмом. — Раніше я такого за вами не помічав.

— От бачите, мій характер змінюється не в кращий бік. Навіщо вам така дружина?

Здається, перший шок минув, і красномовство поверталося.

— Я пообіцяв вашій тітоньці, що візьму вас за дружину, а я людина слова. Сьогодні церемонія повинна бути завершена.

Так Яна і повірила, що справа просто в обіцянці. Тут є щось іще. А ось те, що він згадав Селестину, наштовхнуло на думку, що, мабуть, саме вона і здала Яну Морісу. Ось тобі й маєш. Напевно, вона вважала, що так племінниці буде краще. Чому загалом добрі і милі люди зраджують, вважаючи, що діють на благо?

— Монсіре Морісе, мені не потрібен чоловік, — Яна спробувала обійти його, щоб прослизнути назад у крамницю. — Принаймні, поки що. Мені потрібен час.

Ага, обійдеш такого. Скеля.

— Там небезпечно, — Яну відтіснили. Горезвісний поганий характер у дії. — Як ви будете жити без чоловіка і без засобів до існування?

О, тітоньчин аргумент.

— Я маю двадцять луардів і кмітливу голову на плечах. А ще артефакторну крамницю на додачу, — вона спробувала зробити обманний маневр, проте була безцеремонно відсунута від дверей.

— Що відбувається?! — гучний суворий оклик пролунав звідкись збоку і слідом стало чути швидкі кроки.

До крамниці через бур'яни наближався повірений. Яна очам своїм не вірила. Хіба він не поїхав?

— Монсіре Гастоне, мене не пускають до крамниці, — одразу ж поскаржилася вона. — Хоча, як ви знаєте, це моя законна спадщина.

Гастон підійшов захеканий, але такий суворий і офіційний, що захотілося взяти під козирок, як перед генералом. А ще розцілувати. Виявляється, він не кинув Яну напризволяще, а чергував десь поблизу.

— Я представляю інтереси муазіль Вів'єн, спадкоємиці монсіра Жюля, — просвердлив він поглядом Моріса. — На якій підставі ви перешкоджаєте їй?

— Я її наречений Моріс з роду Буасельє.

— Хіба наречений може бачитися з нареченою де-небудь крім храму?

Правильне запитання. От нехай тепер Моріс Гастону про козу розповідає.

— До того ж, не пригадую, щоб будь-хто з представників Буасельє згадувався в заповіті Жюля. Змушений вимагати, щоб ви залишили територію приватних володінь.

Полум'яна промова Гастона змусила Моріса переключити увагу на нього, і Яна відразу скористалася цим, щоб пірнути в крамницю. Вона замкнула двері на ключ і лише тоді перевела подих.