Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

До кінця дня я зробила той чортовий звіт. Це було дуже добре, бо це означало тільки одне - завтра буду цілий день фактично відпочивати на роботі. Ця думка мене надзвичайно приємно гріла.

За десять хвилин до п'ятої я зберегла файл та зробила його копію на флешку. Такі міри застереження у мене були завжди, бо хто його знав, що могло статися з технікою, а так вірогідність збереження інформації у мене більша.

Коли всі маніпуляції були виконані, то я стала збиратися додому та паралельно думати чим дійсно сьогодні здивувати Владислава. Ідей було багато, а ось часу ,на жаль, мало. Він зазвичай приходив із роботи о половині восьмого вечора. Значить у мене було майже три години, де хвилин сорок у мене піде на дорогу та магазин. Треба щось ще приготувати на вечерю. Але так мало часу... Звісно можна замовити суші або піцу, щоб точно все встигнути зробити. Мабуть, так і буде. Краще раніше прийду додому та приведу себе до ладу, а їжу приготує шеф-повар у ресторані.

Однак коли я стала на свої ноги, то думала, що зараз народжу їжака. П'ятка боліла та сіпалася неймовірно. І як мені дійти додому? За тридцять хвилин ходьби я просто здурію від болів.

Я назад сіла за стіл та почала думати, що робити. Мій максимум ходьби сто метрів, то значить доведеться брати таксі, бо інакше ніяк не вийде.

У смартфоні мої пальці швидко відкрили потрібний додаток та викликали водія, який мав приїхати на білому авто через п'ять хвилин. Гадалп мені вистачить їх, щоб спуститися до низу.

Кожний крок був для мене наче випробовуванням. Біль настільки сильно давив на нервові закінчення, що мозок, який приймав ці сигнали, мутнів та здригався. Ніколи не могла подумати, що ці туфлі принесуть мені такий цікавий подарунок.

Коли я вийшла з офісу, то мріяла скоріше скинути це кляте взуття.

- Чекаєш на свого милого? - пролунав за спиною знайомий голос. Це був знову Іван. Щось у мене сьогодні невдалий день, що аж двічі на нього натрапила.

- Ну точно не тебе, - відказала я, скрізь біль.

- Шкода, - встав він перед мною та починав знову розглядати з ніг до голови

Зі свого боку я дивилася скрізь нього та думала, щоб його особа скоріше зникла з моїх очей.

- Так поїдемо до мене?

- Навіть якщо ти мені запропонуєш мільярд, то ні.

- А якщо незабутню ніч? Ти будеш все життя її згадувати зі захватом. А якщо у нас все добре складеться, то можливо вона буде не остання...

- Не дратуй мене, - сказала я та скоріше мріяла його спекатися. Невже він не розумів, що не всі дівчата такі дурні та існувала частина, які абсолютно не бажала лягати до нього в ліжко.

- А які ми злі, - зробив він крок до мене, що я почала чітко відчувати запах його парфумів. Хоч вони коштували чимало, проте аромат у них був огидний. Дуже різкий та неприємний. Але це була моя думка.

- Йди геть, - пролунав мій голос, а очі побачили авто, яке мало відвести мене додому. Ніколи в житті таксі так вчасно не приїжджало.

Я попри біль відійшла в сторону від Івана та швидко сіла на заднє сидіння цієї іномарки. На щастя, вікна цього транспортного засобу було тоновані, тому Іван не бачив, як я посміхалася від його скривленого обличчя.

За десять хвилин я була вдома. Тільки зайшла у коридор, то туфлі геть полетіли з моїх ніг. Тепер відчула полегшення, а коли кинула погляд на п’ятку, то жахнулася - рана була червоною та з неї сочилася якась невідома рідина. Треба вжити негайні дії, аби не стало гірше, проте зараз треба було замовити суші, а потім вже зайнятися своєю зовнішністю та проблемами.

Замовлення мали мені принести о половині восьмого. Тому в мене було дві години, облаштувати кімнату та сходити в душ, де останній був для мене перші десять секунд каторгою. Вода, яка потрапляла на рану, неймовірно пекла. Але потім це відчуття зникло та я швидко помила голову та тіло.

Після цього дістала аптечку та нормально продезінфікувала ногу та наклала на неї обітований пластир. Тепер мені наче було простіше, і я кинулася наносити макіяж на обличчя. У результаті мої руки намалювали стрілки, та губи палали від помади. Звісно можна було ще вирівняти волосся, але мене підганяв час, що летів. Мені треба вже одягатися та прикрашати ліжко, де на таці стоятиме смачне вино, бокали, ароматичні свічки та суші. На щастя, я мала одну приховану пляшку червоного пійла.

За порадою подруги я одягла червону білизну, яку вона мені подарувала, та чорні панчохи. На вверх я накинула темний атласний халат та стала прикрашати кімнату, що зайняло у мене пів години. По всій спальні я розставила свічки, які запалю перед приходом Владислава, а щоб день на дворі не псував романтику, то я завчасно закрила штори.

Тепер коли все було готово, то я вся така гарна сіла на ліжко. Дивилася на келихи, а потім почала шукати в смартфоні номер Владислава та телефонувати йому. Мій хлопець одразу взяв трубку.

- Алло, коли тебе чекати вдома? - запитала я та уявляла його вираз обличчя, коли він прийде додому та взріє такий сюрприз.

- Ой, рибко, не знаю. Я забув тобі сказати, що в обід мені мама подзвонила та попросила, щоб ми картоплю забрали з Вітьком. Вона нам має по два мішки дати. Ось зараз будемо виїжджати в село.

Я відчула розпач. Всі мої старання подалися коту під хвіст. Якщо Влад їде з братом Вітьою у село, то це мінімум до десятої вечора, бо їхня мама без тарелі вареників та картопляників не випустить синів із хати.