Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Глава 11

Коли я зайшла до кабінету, то там вже сиділи мої колеги та працювали. Сорокарічна Ліна Павлівна кинула на мене привітний погляд, а ось Дана, якій так само років, як і мені, скривилася. У нас чомусь не дуже гарні відносини.

- Добрий день, - сказала я, одразу сівши за свій комп'ютер, що стояв у протилежній стороні кімнати.

Вони у відповідь привіталися на поринули у роботу. Мені варто було зробити так само, але мою увагу почала відвертати нога, яка пекла вогнем. Я кинула туфель та помітила, що моя нога добряче постраждала. Трішки вище п'ятки утворився великий мозоль, який, на жаль, не витримав механічного впливу та розірвався. Тепер там  сиділа велика червона рана.

- У когось є пластир чи перекис водню? - запитала я, але отримала негативну відповідь від колег. Я скривилася та почала напружувати свою голову. Рану варто було продезінфікувати, аби туди не потрапила жодна погана бактерія.

Однак прийшла тільки одна доволі збочена ідея - парфуми. У їх складі був спирт, який мені потрібний. Це буде неймовірно боляче, але варіантів у мене мало.

Десь хвилину я тримала баночку з парфумами в руках поки не наважилася на дію. Пальці зробили два пшики. Цієї миті я зрозуміла, що мій біль до цього був дитячим, адже зараз стояло відчуття, що нога просто відвалиться - згорить.

Я мовчки терпіла це все. На очах виступили сльози. Думала, що ще чверть секунди та не витримаю, але зненацька прийшло різке полегшення.
Моє тіло аж розслабилося. Тепер на одну проблему мене. Звісно йти додому буде цілковитий жах, але до цього ще дуже далеко.

Наступні дві години я працювала - складала звіт, який мав бути готовим до середи. Спочатку думала, що не встигну його зробити, але вже мала чверть готової роботи. Такими темпами я могла зробити його до вечора, а завтра тільки весь день перевіряти, але моя увага перекинулася на повідомлення моєї подруги Вікторії, яка наразі у відпустці.

- Ну як там відсвяткували? Сильно набухалися? - питалася вона.

- Не те слово. Це був просто зашквар, - почала друкувати я та зненацька у голові пронеслися події тої ночі, а саме поцілунок Максима... Мене стало збуджено трусити. Бажання, яке невідомо звідки взялося, почало просити його задовольнити...

Я різко себе зупинила. Зараз не найкращий час, щоб... Але я зробила частину роботи та гадала, що якщо витрачу зараз годинку на спілкування, то сильно не постраждаю - день довгий. При тому мені треба комусь виговоритися - тільки так мені стане простіше та мене не буде мучити совість. Вікторія зрозуміє мене та дасть пораду.

Десь хвилин десять мої пальці набирали текст, який розповідав про мої пригоди. Розмір вийшов чималий, а поки я відправила свою розповідь, то чекала на відповідь подруги, що прийшла за три хвилини.

- Нічого собі. Прямо цілий серіал...

- Ага, я сама шокована. А вчорашні квіти взагалі мене здивували. Навіть Владислав мені ніколи не дарував ромашки, а постійно рожеві троянди. Хоча я безперестанку натякала, що люблю інші квіти.

- Чоловікам треба завжди говорити прямо, а не натякати. Ти що вчора народилася?

- Ні, - тихо засміялася я. - Я з'явилася на світ дуже давно, що мені навіть не хочеться згадувати, який це точно був рік.

- А на рахунок подарунка Максима - це дивно. Щось підказує мені моя дупа, що тут якась нечиста сила є.

- Я гадаю, що це вибачення, - відписала я.

- Мені здається навпаки...

- Це неможливо. У нього є дружина...

- Яка не стіна і може посунутися. Він сам тобі таке говорив...

- І що тоді робити? Як мені бути в цій ситуації?

- Я гадаю, що варто ігнорувати його. У тебе є хлопець, який тебе любить та скоро зробить своєю дружиною. Ви вже довго разом, а кидатися на цього жонатика через пристрасть на дві хвилини та поцілунок повна дурня.

- Та ти маєш рацію, але у мені такі емоції від цього вирують, що я навіть не знаю, як це описати. У мене навіть із Владиславом такого не було...

- Але він твоя доля, а не цей Максим.

- Ой, навіть не знаю на рахунок цього. Влад зовсім не спішить робити мені пропозицію, а вчора ми взагалі посварилися на рахунок цього.

- Тобі треба менше підіймати цю тему, - відписала подруга.

- Ти так думаєш?

- Так, краще покажи йому, яка ти класна. Ось зроби сьогодні романтичний вечір, купи вина, одягни ту червону білизну, яку я тобі подарувала, виконай його всі сексуальні примхи та менше пиляй. До нього так швидше дійде, що треба бігом тебе узаконити, бо ще вкраде якийсь Максим...

- Мабуть, ти права, - погодилася я.

- Тому викидай свого жонатика з довбешки та думай, що будеш готовити на вечерю.

- Ага, - відправила я таке повідомлення та відклала в сторону телефон. Віка точно мала рацію - мені не треба зважати на Максима. Ми з ним точно не пара, але як інколи хотілося трішки помріяти...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно