Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

- Амелія, акуратно приберіть руки з артефакту, - ректор говорив зі мною як з закостенілою злочинницею, я ледь поборола бажання підняти долоні вгору, показуючи, що здаюся. В останній момент лише себе осадила: я ж нічого поганого не зробила. Артефакт одразу ж погас, і всі в кімнаті полегшено видихнули, включаючи мене. Не вистачало тотальний апокаліпсис влаштувати. 
 
 - І що це було? - я все ж таки зважилася подати голос, тому що всі навколо підозріло мовчали. 
 
 - Ризикну припустити, що Ви володієте всіма видами магії. Ну або майже всіма, важко сказати. Нам довелося перервати перевірку, - ректор задумливо почухав потилицю, а потім схаменувся і прийняв байдужий вираз обличчя. 
 
 - Що, вибачте? - зозуленька, рідненька, повернися до мене. 
 
 - Повторюю, я точно не впевнений. І повторити перевірку ми не можемо. Боюся, артефакт просто не витримає цієї могутності, - моєї мощі чи що? Я що ж, крута чародійка? Супермагіня? 
 
Здається, на моєму обличчі з'явилася блаженна усмішка, тому що ректор і майстри якось дивно на мене подивилися, чоловік навіть головою похитав.
 - Але не все так просто, - ну ось і підводні камені з'явилися. 
 
 - і що зі мною не так? - давайте, лікарю, викладайте все на полиці. 
 
 - Боюся, в нашій академії Вам не зможуть допомогти ... - щОоо? У кращій академії королівства мені не зможуть допомогти? Це ще що за дурниці такі? 
 
 - А де зможуть? І що буде, якщо мені не допоможуть? Я помру? - останні слова злетіли з моїх губ мимоволі, я не хотіла показувати свій страх. 
 
 - В Академії Польотів, - прозвучало, як вирок.
 
 - Але це ж ... - договорити мені не дали, в розмову втрутилася шокована майстер води: 
 
 - Але як вона потрапить в королівство драконів? Вона ж всього лише людина! - це ж правда, але чому тоді так прикро? 
 
 - Я не знаю. Спробую поговорити з їх ректором, але самі розумієте, - ректор розвів руками, проте я все одно була йому вдячна, - А поки ми будемо наглядати за Вами тут. 
 
 - Дякую, - я піднялася духом. У мене все вийде, головне вірити в себе. 
 
 - Поки нема за що. Що ж, повертайтеся до навчання, переведення я Вам підпишу, а майстер видасть новий розклад, - я слухала настанови голови академії і кивала. Життя триває. 
 
Назад ми йшли все тими ж коридорами, ось тільки тепер вони не викликали в мені побожний трепет. Все померкло після винесеного мені вердикту. Ніхто не вимовив це вголос, але я прекрасно знала що трапляється з магами, які не змогли впоратися зі своєю силою. Вигорання. Повне і безповоротнє. 
 
Я постаралася відігнати сумні думки і поспішила за майстром Дестані. Жінка дивилася на мене зі співчуттям, але при цьому нічого не говорила. Вона видала мені мій новий розклад і вказала куди йти, адже скоро почнеться перша пара, я не повинна спізнюватися.

Я підійшла до дверей аудиторії, набрала побільше повітря в легені і шумно видихнула. Ну не з'їдять же вони мене в кінці-то кінців? Ривком відкрила двері і побачила десь три десятка пар очей, спрямованих на мене. 
 
Ой, матінко. А раптом-таки з'їдять?