Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Амелія

У цьому крилі академії я ще ніколи не була, що й не дивно. Сюди пускають лише обраних. Я звичайно ж мріяла потрапити в їх число, але не таким способом. 
 
Ми пройшли практично весь коридор і зупинилися біля досить непримітної двері. Ректор вирішив не дуже-то спрощувати процедуру перевірки, все ж це священний момент для кожного з адептів академії. Він щось створив у просторі і навколо нас запалилися яскраві вогники. Було дуже красиво і дуже урочисто. Потім чоловік запропонував мені пройти по вогненій доріжці прямо до постаменту, на якому височіло «Всевидяче Око». Так називався древній артефакт, який допомагав визначати не тільки силу окремого мага, але і всі можливі напрямки його магії, які вже доступні або будуть доступні в майбутньому. Такий собі лакмусовий індикатор в магічній сфері. 
 
Не знаю, як для інших, але для мене цей момент був настільки хвилюючим, що я боялася і крок зробити. Ректор і майстри не квапили мене, черги тут все одно не було, а такий момент буває у кожного всього раз в житті. 
 
Я простягнула руку до артефакту, закриваючи очі, легенько видихнула і торкнулася прохолодної поверхні «Ока». 
 
 «Мамочка, допоможи мені», - ми з нею були колись дуже близькі, і я за звичкою попросила допомоги. 
 
Час минав, але так нічого й не відбувалося, я відкрила очі, з розчаруванням дивлячись на все таку ж тьмяну кулю. Невже в мені зовсім нічого немає? Адже так не буває? Я моргнула, намагаючись позбутися від небажаних зараз сліз, і з завзятістю поклала другу руку на «Оку».Нумо! Ти чи поламалася, чортова колимага? Я навіть тріснула долонею по артефакту, і тут в ньому почало з'являтися якесь світіння. 
 
Ось! Інша справа. Ех, як і з усім мотлохом, поки не тріснеш - працювати не хоче. Тим часом світіння почало набирати обертів, все посилюючись, і в ньому потрошку з'являлися окремі кольорові плями. Так, бачу блакитний - це схоже мій вітер, а ось і темно-синій - вода, смарагдово-зелений - цілительство? А це що таке? Червоно-оранжевий, чорний, коричневий ... Кольори все прибували, а я в розгубленості дивилася на «Око». Ееее ... Ми так не домовлялися. Не могла ж я зламати тисячолітній артефакт. Чи могла? Кольорів ставало все більше, а їх яскравість і інтенсивність все збільшувалися. Незабаром всю кімнату залило яскравим багатогранним світлом. 
 
 - Кхм ... У мене тут невеличка проблема, - я вирішила подати голос, привертаючи увагу моїх супроводжуючих. 
 
 - Що, знову? - з сумнівом в голосі промовив ректор. 
 
 - Здається, він зламався ... - краще відразу зізнатися. 
 
 - Хто зламався? - чоловік почав підходити до мене, а за ним поспішили і майстри. 
 
 - Артефакт ... - ні, я не вирішила добити главу академії, просто так вийшло. 
 
Ректор вже був поруч, з сумнівом дивлячись мені в очі, а потім він все ж переклав погляд на «Всевидяче око», ну тільки що щелепу при цьому не впустив, а так він був суцільне здивування. Я б навіть сказала шок. 
 
 - Не може бути! 
 
 - Неймовірно, - повторили за ним майстри. 
 
 « Ну що знову», - пробурчало моє друге «Я». Я знову щось зробила не так?