Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ти занадто багато говориш, а в мене болить голова. Тож, просто помовч.
Що ж, не хоче розмовляти от і добре!
Якийсь час ми їхали мовчки, я відкрила вікно і спостерігала як у темряві де-не-де спалахують магічні вивіски, світильники, ліхтарики.
– З ким ти була ? – спитав, не відкриваючи очей.
Починається! Я закотила очі.
– Я ж не розмовляю, забув?
– Дозволяю – можеш говорити.
– А я не хочу. – буркнула.
– Не виводь мене, Ельвіро, інакше висаджу тебе просто зараз і підеш додому пішки. – він відкрив очі й глянув на мене.
– Ти цього не зробиш!
– Хочеш перевірити?
– Та що ж ти за людина така!
– Я не людина Ельвіро, і ти схоже, цього не розумієш, відповідати будеш?
– Добре, це був Ерік Рот, він врятував мене тоді від ліани. Тепер ти задоволений?
Себастіан трохи замислився, а потім почав сміятися. Мені здавалося, що він геть втратив розум, що такого смішного я сказала?
– Чекай, це ті самі Роти, які видобувають ортензій? Тепер зрозуміло чому ти так розстаралася. – він кивнув у бік моєї сукні і я відчула, як жар підіймається з шиї на лице.
– Не розумію про що ти. – сказала холодно.
– Авжеж. Дам тобі безплатну пораду – такий, як Рот може тільки розважатися з такою як ти.
– Як я?
– Так, безрідною приймачкою, тож, не чекай від нього шлюбного браслета.
– І від кого ж чекати? – я починала кип’ятитися.
– Не знаю, Ельвіро, можливо, тобі краще вдасться роль утриманки, як і твоїй матері.
– Що!? Що ти сказав!?
– Те, що чула.
– Ти брешеш!
– Який мені з того зиск, га? Чи може, ти серйозно думаеш, що у двох сильних магів могла народитися берегиня?
– Закрий рота, Себастіане, бо ти скоро захлинешся своєю отрутою!
Він хотів ще щось сказати, але карета зупинилась. Я штовхнула дверцята і скочила на землю, ледве не впала, та мене втримала сильна рука. І все тіло буквально затрусило від огиди.
Я розвернулася лицем до Себастіана й штовхнула обома руками його в груди, ще раз і ще раз.
– Ніколи, чуєш, ніколи більше мене не торкайся! Я тебе ненавиджу, падлючий ти сину!
Він мовчав, на лиці не сіпнувся жоден нерв. Я побігла в дім.
Сльози почали котитися по щоках ще коли я підіймалася сходами, коли забігла у кімнату, то просто впала на ліжко і голосно заридала.
Це не правда, це не може бути правдою, я ж бачила портрети батьків, я схожа на маму!
Утриманка, моя мати?! Що за чортівня?!
Алеж, в мене і справді дуже слабий дар, це б все пояснило. Я сіла на ліжку.
– І що за сльози? Чого це ти рюмси розпустила?
На тумбочці сидів Уітмор.
– Просто стомилася.
– Ага, я бачу,ґ. – він пирхнув – Що, довів тебе хазяїн?
– Звідки знаєш?
Він сіпнув вухами і стрибнув мені на коліна.
– Я багато чого знаю, Ельвіро.
Я на хвилинку задумалась.
– Послухай, минулого разу, ти сказав, що я не належу цьому дому, а як ти це зрозумів?
– Це трохи складно пояснити. Спрощена версія така – я вже казав, що у кожного магічного будинку є своя особлива суть, господарі пов'язані із нею кров'ю та магією, це не просто побачити, втім, можна. Зв'язок виникає ще тоді, як перший з роду закладає серцевинний камінь у фундамент.
– Серцевинний камінь?
– Так, це такий собі магічний оберіг, якщо хочеш, зараз, на скільки я знаю, їх майже не залишилося.
– А як же, наприклад, дружина господаря, вона ж, виходить, не буде споріднена з домівкою?
– Буде, звичайно, навіщо ж тоді шлюбний ритуал? Ділю кров свою з тобою, і життя тобі віддам. – процитував він, скорчивши урочисто-пісну мордочку, дуже точно зобразивши магів-шлюбників, здебільшого, це були світлі.
– Послухай, а ти міг би перевірити, чи я належу іншому замку?
– Скоріше за все, міг би, та для цього мені поки що не вистачить сил, до того ж, ти повинна бути поряд, а нащо тобі?
– Хочу перевірити одну річ.
– Не скажеш яку?
– А можна не говорити?
– Можна.
– І ти все одно допоможеш?
– Допоможу, якщо принесеш мені з кухні торт. Я там бачив зефірний, але красти було якось ніяково.
Я засміялася
– Добре, а скільки тобі знадобиться часу для відновлення сил?
– Не знаю, тижні три точно.
– Що ж, піду за тортом.
На щастя, в домі було тихо і мені ніхто не зустрівся.
Поки Уітмор їв торт, я прийняла ванну і вдягла нічну сорочку.
Коли вийшла, то побачила, що Феррікон лежить на спині і сито посміхається.
– Ти наївся?
– Ага, цілий день про нього мріяв. – він примружив очі.
Я залізла у ліжко і накрилась ковдрою.
Уітмор стрибнув до мене.
– Якщо ти не проти, я б поспав з тобою.
– Спи.
Він вмостився на подушці біля моєї голови, як справжнісінький кіт.
– Слухай, а ця книга, в якій ти спав, вона ж не проста?
– Чесно кажучи, не знаю, – позіхнув – якась магія в ній є, та нічого особливого, просто зручно було. А що?
Я розповіла, як знайшла її і що вона мені показала.
– Цікаво, але, не більше. До того ж, передбачення в будь-якому вигляді одна з самих неточних категорій у магічному світі. Реальність змінюється кожну хвилину, а майбутнє тим більше. Все спи!
– Добру ніч. – я погладила його хвіст
– Добру ніч, Ельвіро.
Феррікон
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берегиня, Настуся Соловейко», після закриття браузера.