Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Па-па! – пролунало крізь сміх!
Ввечері, виходячи з карети, я як завжди, захоплено роздивлялась замок сім'ї Глорі, хоча, бачила його вже тисячу разів.
Побудований з білого магічного каменю, із гострими вежами й статуями драконів перед входом, він зачаровував.
Широкі під’їзні доріжки і сад-лабіринт. Скільки ж разів ми «губилися» в ньому з Глорі, щоб здихатися гувернерок, влаштовували пікніки, бігали навипередки по коридорах замку.
Наче все це було зовсім недавно, але водночас давно.
Біля дверей гостей зустрічав дворецький.
– Добрий вечір панно Ельвіро, раді вас сьогодні бачити!
– Добрий вечір, Уілл, як ти? – я посміхнулася.
– Дякую, панночко, чудово.
В просторому холі вже зібралось багато гостей, декого я знала, але було й немало тих, кого ніколи не бачила. Напевно, друзі батька Глорі – він відомий дипломат.
Роззирнулася і побачила, як крізь натовп до мене іде подруга.
– Привііііт! Ти все ж таки його наділа, молодець!
– Ти теж дуже гарна!
На ній була смарагдова сукня у стилі антик. Довга, пряма, на одне плече зі шлейфом.
– Ще б пак! Річард тут, ходи, познайомлю вас, але тут така річ з'ясувалось, здається, він дуже добре знає Себастіана, вони, навіть, товаришують.
– Може й так, ти ж в курсі, що Себастіан мене ні з ким зі своїх друзів або знайомих ніколи не знайомив.
– Так, просто кажу, щоб ти знала, бо Річард в якомусь ідіотському захваті від твого брата. А ось і він!
До нас наблизився приємний блондин середнього зросту. Великі голубі очі з довгими віями, прямий ніс і чуттєві губи, одним словом – гарний.
Я повернулась до Глорі і підморгнула, поки він не бачив. Вона хіхікнула.
- Річард познайомся, це моя найкраща подруга Ельвіра Штайн, Ельвіро, а це Річард Ембер, мій троюрідний, а то і більше «юрідний» кузен.
Юнак посміхнувся.
– Дуже приємно. Глорія права, ми не дуже близькі кузени. Я багато про вас чув, – він глянув на Глорі, – і бачу, що ви дійсно дуже мила.
– Ельвіра зведена сестра Себастіана Сольє
– Справді!? – здивувався він – Вибачте, та, здається, я ніколи не чув про вас від Бастіана, певно, він вас охороняє від своїх друзів. – він широко всміхнувся.
Авжеж, фиркнула я подумки.
Гостей ставало дедалі більше, ми теревенили, а потім, я пішла за якимось напоєм, аж раптом, хтось торкнувся мого плеча.
Повернулась і побачила Еріка Рота. Високий, але не такий як Себастіан. У чорному класичному костюмі і сорочці, які ще більше підкреслювали його вогняну шевелюру й зелені очі.
– Добрий вечір, чарівна панно! Ви сьогодні дуже гарна, Ельвіро, хоч і без квітів у волоссі. – посміхнувся і поцілував мою руку. Як ваша нога?
– О, доброго вечора, пане Еріку!
– Просто Ерік, якщо ви не проти.
– Гаразд, дякую. З ногою все в порядку, ще раз спасибі вам за порятунок.
– Ну, що ви! Я не міг залишити в біді таку красуню, обіцяєте мені сьогодні танець?
– Чом би і ні? Буду рада!
– А тепер, прошу мене вибачити. – він вклонився і пішов до групи магів, які щось палко обговорювали.
Потім почалася вечеря і танці.
Мене багато хто запрошував на танець, але здебільшого, незнайомці. Що ж, і не дивно, я перестала бути завидною нареченою після свого балу.
З Еріком ми танцювали двічі, після другого танцю він запропонував вийти на балкон подихати свіжим повітрям, я не заперечувала, в залі справді було задушливо.
На балконі крім нас нікого не було, внизу темнів сад, теплий вітерець приємно охолоджував шкіру.
– Хочете принесу нам щось випити? – запропонував він.
– Ні, дякую, краще розкажіть щось про себе. – попросила.
– Навіть і не знаю, що було б вам цікаво, ви, напевно, вже зрозуміли, що я викладаю в академії, Магічні Потоки мій предмет. До того працював у експериментальній лабораторії. Не буду казати, що там робив, це секретно. – він посміхнувся і взяв мене за руку.
– Ну, а ви, Еллі, можна вас так називати? Чим ви займаєтеся? Що вас цікавить у житті?
– Ви вже назвали, – я знизила плечима, але руку не забрала, – цікавить мене все те, що і всіх дівчат мого віку: сукні, бали, ну і трохи навчання.
– Чомусь мені здається, що ви не така проста, є в вас щось таке, – він зупинився, ніби підбирав слова – що мені подобається.
Я відчула, що червонію. Не треба було йти з ним одній!
Не те щоб він був мені неприємний, навіть навпаки, але я бачила Еріка другий раз у житті!
Ідіотка! Подумки відвісила собі ляпаса.
Немов відчувши мою збентеженість, Ерік сказав:
– Не бійтеся мене, я не зроблю вам нічого поганого. – він нахилився і поцілував тильну сторону моєї руки. Від цього дотику на спині сироти поставали.
– Я не боюся, просто, зовсім вас не знаю.
– Що ж, – він випустив мою руку – це легко виправити, до того ж я впевнений, що побачу вас в академії, чи не так?
– Можливо. – не стала заперечувати.
На щастя, він не почав мене розпитувати далі, а повів назад.
Вже підходячи до зали, я ніби шкірою відчула, що хтось за мною спостерігає, озирнулась і побачила Себастіана біля головного входу. Він насмішкувато відсалютував мені. Я відвернулася.
– Еллі, все в порядку? Ви знаєте цього чоловіка? – запитав Ерік.
– Так, я знаю його. Це мій зведений брат, Себастіан Сольє. Повернімось до зали, прошу вас!
Решту вечора я вже не могла розслабитися, мені ввижалося, що десь у натовпі Себастіан стежить за мною. Я, звичайно, розуміла, що це дурниці, та мені не сподобався важкий погляд яким він мене оглянув.
І як виявилося, я була не така вже не права.
Попрощавшись з усіма, сіла у карету і ледь не заверещала, але мені затулили рота.
– Тихо, не кричи. – почувся знайомий голос і спалахнув ліхтарик.
– Якого біса, Себастіане!? Ти хочеш, щоб я посивіла, чи як? Чому було одразу не сказати, що ти тут?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берегиня, Настуся Соловейко», після закриття браузера.