read-books.club » Сучасна проза » Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов 📚 - Українською

Читати книгу - "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"

112
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Де твій дім, Одіссею?" автора Тимофій Гаврилов. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 60
Перейти на сторінку:
і зимовими зокрема — їх не було. Була купа літніх капелюшків і капчиків, були навіть перші зразки дитячої моди нового осіннього сезону, одначе жодних зимових комбінезончиків, що, зрештою, о тій літній порі цілком природно. Безрезультатно пооббивавши пороги дитячих крамниць, міні- і супермаркетів, я змушений був завітати в дитяче відділення торгового дому Y&P на головній площі Міста. Одні двері — скло й позолота — чого були варті. Супроводжуваний пильно-скептичними поглядами охоронців, я довго розглядав план, доки знайшов потрібне. Дитяче відділення розташовувалося на шостому — останньому — поверсі, куди я їхав ескалатором, роззираючись і дивуючись навколишньому океанові.

Не встиг я прибути і спробувати зорієнтуватися, як до мене, розпливаючись у награній усмішці, підскочила, наче до того бідолашного Зіґфріда Брунгільда, продавчиня: «Кан іх інен гельфен? Кен ай гелп ю? Вам памочь?»[12] — «Шукаю зимового комбінезончика», — мовив я безнадійно. — «Зимові комбінезончики тут. Прошу йти за мною», — і попливла, а я теліпався за нею, з жахом зиркаючи на цінники.

Що більше вона звивалась навколо мене, то дужче зростало почуття мого самоусвідомлення, так що я незчувся, як поруч зі мною покотився візок, наповнений комбінезончиками, шапочками, колготками, штанцями, сорочечками, рукавичками, рюшечками. «Схаменися, нещасний!» — долинав крізь серпанок туману дедалі кволіший голос, якого я, переповнений власного значущістю, адже навколо мене ще ніколи так не танцювали, не слухав.

Візок невблаганно наповнювався, вона розпитувала мене, звідки я і чи надовго. Я розповідав, звідки я («Іх комме аус дер Украіне»[13]), вона казала «На вундербар»[14], питала про погоду («Ві іст зо дас Веттер бай Інен ін Руслянд?»[15]), я їй розповідав про нашу погоду, вона казала «Я, натюрліх»[16] і питала, скільки дитині, так ніби це мало ще якесь значення, адже цим візочком — небезпідставно підозрював я — можна одягнути цілий дитячий садок включно з усіма віковими категоріями його крихітних неслухів.

Коли ми нарешті підкотили до каси, мені не залишилося нічого іншого, як театрально поплескати себе по кишенях: «Іх бітте ум ентшульдіґунґ[17]. Чи не могли б ви все це мені відкласти. Забув гаманець». «Ви можете розрахуватися кредитною карткою». — «Знаєте, я її необачно залишив у готелі. Разом із гаманцем. Тобто, у гаманці. Моя кредитна картка завжди в моєму гаманці». — «А в якому готелі Ви зупинилися?» — не вгавала вона. Довелося назвати п’ятизірковий готель, гордість цього задрипаного Міста. Я гадав, це її заспокоїть, одначе вона тільки дужче розпалилася, поволікши мене вниз, на поверх зі спідньою жіночою білизною, тоді як я марно намагався розтлумачити, що не трансвестит і гарему також не тримаю.

З огляду на такого клієнта, як я, вона, яка не мала права самовільно відлучатися з власного відділу, забула про все на світі, крім комісійних до своєї зарплати від суми продажу. «Ви подивіться, Ви тільки подивіться на цей чудовий бе-га[18]. Ваша дружина від нього, — очевидно, вона хотіла сказати щось цілком інше, бо на секунду затнулася, відтак додала, — буде щаслива. Фон І.К.К.» — «Та хоч фон І.Го.Го, тільки відчепися від мене», — сприкрився я, мовивши вголос: «Гаразд, кидайте», — і вона схопила чомусь не один, а цілий ворох бе-га і кинула на кучугуру, яка загрозливо виростала. — «Поїхали далі».

Коли я побачив, що нам на підмогу котять другий візок, я зрозумів, що пора зав’язувати краватку. «Паккен зі бітте нун айн. Іх бін ґляйх відер да. Іх голе майне кредіткарте»[19]. Я був щасливий, що їй, замороченій і запамороченій, не спало на думку більше ніяких фокусів, чого я дуже і дуже побоювався.

Поверх сьомий. Копа Каґрана

Я завжди мріяв побувати на сто першому поверсі хмарочоса. Чого варта була сама лише думка про те, що звідти можна побачити! Погодні умови, наче забавку, відкривають, закривають, змінюють і спотворюють перспективу. Згодом це бажання якось само по собі притупилося, наче зубний біль, перейшовши в тихе ниття, доки найн-ілевен раптом розніс усе вдрузки, нагамуз із моєю нездійненою мрією.

Я стояв на сьомому поверсі будинку кінця шістдесятих — бетон, метал, скло — у підніжжі Замкової гори, спиною до Замку. Повітря було чисте, вільне від перенасиченості вологою, яка звужує поле бачення, зависаючи сірими портьєрами туманів. Переді мною відкривалася розкішна панорама, навшир і в далеч — я не знав, скільки в тій перспективі насправді ретроспективи, пропорція, яка мене знову і знову непокоїть. Я бачив піщані пляжі моря посеред рівнинного суходолу, легкий бриз, що гусячою шкіркою брав воду, по той бік за морем розгорталося життя мегаполісу, з хмарочосами, пароплавами, пам’ятниками, вуличними театрами, ґала-концертами, дорогими готелями й помірними пансіонатами, парламентом і музеями, соборами, багатоповерховими стоянками, шлюзами, кабріолетами, підземними дискотеками і ресторанами вглибині велелюдних парків, метрополітеном і ґвинтокрилами, що сідають на дах міської лікарні, мостами над річкою і самою річкою, пасажирами на пристані, в літніх панамах і капелюхах, барами на узбережжі і відвідувачами за столиками, лебедями в заплавах і рибалками над берегом, засмаглими нудистками, які віддавалися сонцю, і гомінкими родинами, що шаманували над ґрилем, літнім кінотеатром, який починав життя разом із комарами й нічними метеликами, продавцями морозива й холодних напоїв у мобільних кіосках, автострадою й густими шипшинниками, гірським хребтом і бароковим монастирем у далині.

Переді мною лежала Копа Каґрана з молоддю й музикою, заклечаними барвистими гірляндами шхунами і гойдливими трапами, вздовж яких палахкотіли, кіптюжачи сутінки, смолоскипи. Мине час, і вона зануриться під воду, мов батискаф. Восьминоги обплітатимуть мацаками вікна, заглядаючи всередину на веселе товариство, пропливатимуть риби, затримуватимуться, а потім зникатимуть акули, водорості, мох і поліпи поселяться на герметичній оболонці, новітні вільгельми гауфи оповідатимуть легенди, як колись про летючого голландця, а капітаном там, безперечно, буде бородатий і невмирущий НЕМО.

Поверх восьмий. Мак Рональдс

«Світанки всюди однакові», — скажете ви сухо й безапеляційно. «Ні, — гаряче заперечу я. — Вони всюди різні; мало того, щоразу інакші», і, щоб якнайхутчіше дати яскравий приклад, який унеможливлює подальші дискусії, продовжу: «Порівняйте світанок цивілізації з учорашнім». І коли я переможно повернуся йти, мене наздожене ваша фраза: «Якраз учорашній світанок від світанку цивілізації мало чим відрізняється. Певною мірою вчора був світанок нашої цивілізації». — «Щоб я не розреготався!» — «Вчора відкрили Мак Рональдс».

Мак Рональдс, цей блискучий винахід людської цивілізації, вважався локомотивом реформ, що вели до процвітання, яке скептики називали занепадом. Якщо у вашому місті з’являвся Мак Рональдс, це означало, що

1 ... 13 14 15 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"