Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

— Буду, — пообіцяв Іон.

Чандра усміхнулася, і ніби весь екран посвітлішав. Тоді піднесла руку.

— До зустрічі, командири «Розвідника».

Екран погас.

Іон подивився на товаришів. «Ось і настала хвилина випробування, — подумав він. — На кого я можу покластися?»

Ясно, що найбільше він міг розраховувати на Робіка. Врешті-решт, роботів-охоронців створювали саме для таких небезпечних хвилин випробування.

«Чи можу покластися на себе? — думав він далі. — Я дав слово», — відповів сам собі.

Іон глянув у вічі близнюкам. І відчув раптовий приплив надії: «Ат, дамо собі раду, адже ми люди з Десятої Тисячі». Потім промовив:

— Як найстарший беру командування на себе.

Близнюки кивнули.

— Я на одну годину молодший за Альку, тож буду твоїм другим заступником, — сказав Алік.

— Так, — підтвердила Алька. — За віком я твій перший заступник, Іоне.

— Я буду вашим екіпажем, командири, — мовив Робік.

Іон вклонився:

— Дякую. Пропоную такий порядок дій: а) перейти до Центрального Залу; б) одержати від «Розвідника» пояснення: де, згідно рапорту Маріма, перебуває «Альфа» і в якому становищі; в) зв'язатися з Базою на Тритоні і одержати подальші розпорядження; г) наскільки можливо, постійно спостерігати за «Бетою». Згода?

— Згода, — кивнули близнюки.

Тільки Робік похитав головою.

— Прошу дати «Розвіднику» наказ стосовно мене. Як робот я не маю права доступу до Центрального Залу без спеціального наказу командира. Прошу зрівняти мене в правах з людиною.

Іон вже хотів дати наказ, коли його випередила Алька:

— Вибач. У мене пропозиція.

— Слухаю, — сказав Іон.

— Я за те, щоб дати, Робіку лише частину прав.

— Я теж, — сказав Алік.

Іон обурився. Як вони можуть не довіряти Робіку?

— Повні права, — додала Алька, — може отримати лише справжня людина. А Робік не людина.

Іону все одно було трохи прикро за Робіка. Сам же Робік не ображався.

— Яку ж частину? — глузливо запитав Іон.

— До першого зауваження, — відповіла Алька. — Це моя пропозиція.

Іон якусь мить мовчав. Мусив поступитися, бо зостався в меншості. Проте він хотів переконати самого себе. Це тривало якусь секунду.

«Дійсно, лише справжня людина…» — подумав Іон Альчиними словами.

— Згода, — сказав він. Потім голосніше. — Увага, «Розвіднику», даю наказ.

— Приймаю, — мовив слухняний голос «Розвідника».

— Від цієї хвилини до першого зауваження, зробленого будь-ким із людей, робот-охоронець сатурнійського походження, номер 169371, серія УЧА, одержує права людини.

— Прийнято, — озвався «Розвідник».

Робік випростався, мов людина, що гордиться заслуженою честю.

— А зараз, — вів далі Іон, — прошу перенести нас до Центрального Залу.

— Прийнято, — відповів «Розвідник» — Прошу сісти в крісла.

Вони сіли.

Крісла зрушилися й утворили чотирикутник. Потім чотирикутник пересунувся на поверхню голубого квадрата швидкісного ліфта, що виднівся посеред залу. Із підлоги враз вискочили стінки й дашок ліфта. Знову настала мить напівтемряви, легкого запаморочення, перехопленого подиху.

За дві секунди вони опинилися в порівняно невеликому округлому залі зі стінами, які ледь світилися, і великим багатоплощинним екраном.

— Говорить «Перший Розвідник», — прошепотів поруч голос. — Ви в Центральному Залі.

Потім додав:

— Я готовий до прийому розпоряджень.

— Дякую, — відповів Іон.

Всі п'ятеро, тобто Алька, Алік, Іон, Робік і «Розвідник», секунду мовчали. Крізь прозорі стіни Центрального Залу лилося ніжне мерехтіння, що нагадувало світло земного місяця.

Було дуже тихо.

Сигнал тривоги досяг Марса, а незабаром повинен був дійти до Землі. В цей час у Центральному Залі «Розвідника» Іон дав свій перший наказ.

— Увага, «Розвіднику», — мовив він. — Наказую перекласти нам числовий рапорт Маріма з «Альфи» на зрозумілу мову.

Голос озвався з ледь помітним запізненням:

— Це наказ командирів?

— Так, так, так, — прозвучали три швидкі відповіді.

Робік замислено опустив голову. Світло однієї із стін почало пульсувати трохи сильніше. «Розвідник» доповів:

— У секторі АМ, 1128, 43, 08, 11… на орбіті Десятої Тисячі космоліт «Альфа» був захоплений потоком метеорів. Припускаються неполадки в апаратурі виявлення. Запізнення близько двадцяти двох сотих секунди, тобто дуже велике. В результаті чого космоліт «Альфа» потрапив у самісіньку гущу потоку метеорів. При цьому сталася аварія засобів телезв'язку, в основному радарної системи. Ось чому «Альфа» змушена була пристосуватися до курсу і швидкості потоку.

— Отже, космоліт летить разом з ним? — дуже тихо запитав Іон.

— Так. При кожній спробі виходу з потоку космольоту загрожує зіткнення. І навіть вибух.

— А куди… — почала Алька нове запитання, — куди рухається потік?

«Розвідник» відповів одразу і дуже лагідно:

— За межі сонячної системи.

— З якою швидкістю? — крикнув Іон.

— Близько ста тисяч на секунду. Звісно, — додав «Розвідник», — ста тисяч кілометрів. У момент передачі повідомлення швидкість була приблизно…

— Стій, — перервав Іон, і в його голосі, мабуть, вперше за сьогодні забринів справжній розпач. — Скажи: які шанси на порятунок? Хто при такій швидкості може наздогнати і врятувати «Альфу»? І насамперед: як її можна врятувати?

«Розвіднику» довелося чимало потрудитися над відповіддю. Питання було складне. На хвильку дітям здалося, ніби він важко дихає поруч.

— Увага, відповідаю, — озвався він нарешті. — Шанси на порятунок є. Однак необхідно виконати чимало умов, дуже важких умов.

Іон ледве стримався, щоб не вигукнути: «Яких?», Алька прикрила рот рукою, Алік заплющив очі. Тільки Робік сидів, зручно відкинувшись у кріслі.

Дивлячись на спокійне обличчя свого охоронця, Іон відчув, що до нього знову повертається надія.

«Допоможеш, приятелю, — подумав він. — Правда?»