Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

Залежно від судимості за вчинення попереднього злочину, існують:

а) повторність без засудження особи за раніше вчинений злочин (так звана фактична повторність). Йдеться про те, що особа вчинила кілька тотожних або (у випадках, спеціально передбачених в КК України) однорідних злочинів, за жоден з яких її ще не було засуджено;

б) повторність за наявності засудження особи за раніше вчинений злочин. Йдеться про те, що особа, яку вже було засуджено за злочин, протягом строку відбування покарання або погашення судимості вчинила новий тотожний або однорідний злочин. Такий вид повторності часто називають рецидивом злочинів. Однак слід враховувати, що за таких умов рецидив злочинів буде лише тоді, коли і злочин, вчинений до засудження, і злочин, вчинений після засудження, були умисними. Якщо ж злочини, що становлять повторність, пов’язану із засудженням, є необережними, цей вид повторності не може бути названо рецидивом злочинів.

Кваліфікація повторності злочинів залежить від багатьох чинників, серед яких вирізняються: вид повторності, характеристика злочинів, що її становлять, а також традиції, що склалися на практиці застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність. Зокрема:

1) при повторності однорідних злочинів незалежно від того, пов’язана вона із засудженням чи не пов’язана, кожен вчинений особою злочин підлягає самостійній кваліфікації, проте наступний злочин (наступні злочини) кваліфікується як вчинений повторно. Наприклад, якщо особа вчинила крадіжку, а після того – грабіж, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка) та ч. 2 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений повторно). Ці правила не змінюються від того, чи були всі злочини, що входять до такого виду повторності, закінченими або незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті. Якщо, наприклад, особа спочатку була пособником у незаконному виготовленні наркотичних засобів, а потім як виконавець вчинила закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, скоєне належить кваліфікувати за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 307 КК України (пособництво у незаконному виготовленні наркотичних засобів) та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 308 КК України (закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, учинений повторно);

2) при повторності тотожних злочинів, пов’язаній із засудженням за раніше вчинений злочин, повторний злочин підлягає кваліфікації за тією статтею КК України, яка його передбачає, з вказівкою на вчинення злочину повторно як на кваліфікуючу ознаку (звісно, якщо таку ознаку передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК України). Раніше здійснена кваліфікація злочину, за який особу вже було засуджено, у разі виникнення повторності вже не змінюється. Наприклад, якщо особа після засудження за незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування (ч. 1 ст. 203-1 КК України) знову вчинить такий самий злочин, нове діяння кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 203-1 КК України, а кваліфікація попереднього від того не зміниться;

3) при повторності тотожних злочинів, не пов’язаній із засудженням, усі вчинені злочини, які складають таку повторність, незалежно від їх кількості належить кваліфікувати один раз – за тією частиною відповідної статті Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинення цього злочину повторно. Наприклад, якщо одна особа вчинила сім крадіжок, кожна з яких підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, все скоєне (всі сім крадіжок) належить кваліфікувати один раз – за ч. 2 ст. 185 КК України як крадіжку, вчинену повторно. Це рішення не зміниться і в тому разі, якщо подібних крадіжок буде безліч. Потрібно пам’ятати, що це правило кваліфікації, вироблене практикою і підтримане наукою кримінального права, є відступом від загального правила про те, що кожен одиничний злочин підлягає окремій кваліфікації. Однак це правило має кілька винятків, за яких тотожні злочини, що складають повторність, не пов’язану із засудженням, підлягають самостійній кваліфікації. Зокрема:

а) якщо злочини мають різний ступінь закінченості, кожен з них кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила спочатку закінчену крадіжку, а потім – незакінчений замах на крадіжку, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 (закінчена крадіжка) та ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України (незакінчений замах на крадіжку, вчинену повторно);

б) якщо у вчинених злочинах особа виконувала різну співучасницьку роль, кожен з них також кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо в одній крадіжці особа була виконавцем, а в іншій – пособником, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК України (виконання крадіжки) та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 185 КК України (пособництво в крадіжці, вчиненій повторно за попередньою змовою групою осіб);

в) якщо одні із вчинених злочинів мають додаткові кваліфікуючі ознаки, а інші не мають, або різні злочини мають різні додаткові кваліфікуючі ознаки, скоєне також належить кваліфікувати самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила першу крадіжку без кваліфікуючих ознак, другу – з проникненням до житла, а третю – в особливо великих розмірах, скоєне належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка без кваліфікуючих ознак), ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена повторно з проникненням до житла) та ч. 5 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена повторно в особливо великих розмірах);

г) якщо повторність не передбачено в жодній частині певної статті Особливої частини КК України як обставину, що обтяжує покарання, то кожен із вчинених злочинів також кваліфікується самостійно. Наприклад, у ст. 121 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, не передбачено відповідальність за вчинення цього діяння повторно. Тому, якщо винний вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження кілька разів, кожен з них за відсутності інших кваліфікуючих ознак має бути кваліфіковано самостійно за ч. 1 ст. 121 КК України;

ґ) повинна мати місце самостійна кваліфікація вчинених злочинів у випадках, коли щодо правил кваліфікації певних злочинів є спеціальні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, в абз. 2 п. 17 постанови від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та