Читати книгу - "Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу"

Повернувшись до штаб-квартири групи «Альфа», Карпухін скликав своїх підлеглих і віддав їм відповідний наказ. Проте на його подив, двоє офіцерів — Михайло Головатов і Сергій Гончаров — сказали, що мають порадитися зі своїми людьми, а це означало, що вони залишають за собою право відмовитися.

Поки Карпухін чекав на відповідь, його безпосередні підлеглі зв’язувалися по радіо з базами «Альфи», розташованими довкола міста. Потім група «Альфа» уважно подивилася зроблені відеозйомки Білого дому й отримала зброю та боєприпаси. Ніхто не сумнівався, що російське керівництво буде швидко знешкоджено. Але «альфівці» не бажали зіткнення з цивільним населенням, і поки спливали хвилини, кожен розмірковував, як він виходитиме з Білого дому після знищення Єльцина та його колег. А що, як їм доведеться стріляти, щоби прорватися крізь розлючений натовп? У всіх у них були в місті родини.

На превеликий подив усіх присутніх, члени групи «Альфа» одностайно відмовилися виконувати наказ. Це був перший випадок в історії підрозділу, коли він не підкорився прямій команді. Розгублений Карпухін залишив штаб-квартиру й поїхав до КДБ. Штурм парламенту за допомогою «Альфи» став неможливим.

Танки, що зайняли позиції навколо Білого дому, почали відступати. Однак по той бік річки десять танків Таманської дивізії під командуванням майора Євдокимова розташувалися перед готелем «Україна». Депутат Сергій Юшенков спостерігав за цим маневром із вікна свого кабінету на 11-му поверсі, коли йому зателефонував Сергій Братчиков — цивільний, який розмовляв із майором Євдокимовим, і повідомив, що той в принципі готовий перетнути зі своїми танками річку й стати на захист Білого дому. Взявши із собою ще одного депутата, Віктора Аксючіца, Юшенков попрямував через Калінінський міст до танків, і там обох познайомили з Євдокимовим.

«Як я розумію, у вас два варіанти, — сказав Юшенков. — Або ви виконуєте накази злочинної банди, яка захопила владу, або підкоряєтеся наказам президента, обраного всім народом». У супроводі Юшенкова Євдокимов підійшов до своїх бійців і повідомив їм, що вони зараз перетнуть річку й стануть на захист Білого дому.

Коли перші танки проїхали мостом і здолали барикаду, галас натовпу заглушив гуркіт моторів, люди оточили перший танк, змусивши його зупинитися, і сотні людей намагалися потиснути руку його екіпажу. На кожному танку було піднято червоно-біло-синій російський прапор, і вони розташувалися півколом біля Білого дому, з гарматами, націленими назовні.

Західні радіостанції на весь Радянський Союз поширили новину про танкову роту, що перейшла на бік Росії.

Єльцин, який працював в одному з конференц-залів на третьому поверсі, підписав указ, яким створював тіньовий уряд і відряджав 23 військових і цивільних керівників до секретної місцевості за 35 км від Свердловська. В разі захоплення Білого дому ця група мала почати діяти від імені російського уряду.

О 21-й годині у вечірній інформаційній телепрограмі диктор зачитав заяву ДКНС, в якій переворот пояснювався бажанням захистити країну від екстремістських сил. Однак у тих самих новинах було показано кадри з Єльциним на танку й повідомлено про його заклик до загального страйку. Після цього йшов сюжет про прес-конференцію членів ДКНС, яка відбулася того дня. Телеоператор помітив, що у віце-президента Янаєва тремтять руки, й показав їх поближче, тож мільйони глядачів переконалися в тому, що ці «лідери» не впевнені в собі. Наприкінці програми було оголошено про введення з 23:00 комендантської години, й це спонукало москвичів бігти до Білого дому. Невдовзі зі станції метро «Барикадна» народ виходив потоками. У багатьох були із собою термоси, парасольки та ковдри — люди приготувалися провести там ніч. Водночас група російських депутатів звернулася до тих, хто зібрався перед Білим домом, із закликом залишатися на місці.

«Не залишайте нас самих», — говорилося в цьому зверненні. Белла Куркова, ведуча популярної телепрограми «П’яте колесо», оголосила через гучномовці, що щойно створена в підвальному приміщенні радіостанція Білого дому працюватиме до завершення кризи.

На початку другого дня сподівання керівників заколоту на те, що самого лише видовища танків на вулицях буде достатньо для залякування населення, не справдилися. О 10:30 пішов сильний дощ, але перед Білим домом уже був величезний натовп: до тих, хто провів тут ніч, приєдналося підкріплення.

На балконі з’явився Єльцин і звернувся до народу, стоячи за куленепробивними щитками. «Ця хунта зухвало захопила владу й так само зухвало збирається її утримати, — сказав він. — Хіба Язов не вкрив свої руки кров’ю в інших республіках? Хіба Пуго не закривавив своїх рук у Прибалтиці та на Кавказі? [Російські] прокурори та МВС отримали накази; кожен, хто виконуватиме розпорядження цього незаконного комітету, буде притягнутий до відповідальності! Демократія переможе, й ми залишатимемося тут стільки, скільки потрібно, щоб ця хунта постала перед судом!»

Коли Емма Брук близько полудня приїхала до Білого дому, чисельність натовпу її надихнула. Видовище тисяч людей, що стояли під дощем із парасольками чи вкрившись поліетиленовою плівкою, переконало її у можливості опору.

Опівдні з балкону до людей звернулися кілька промовців, які закликали їх захищати Білий дім і не розходитися. Серед них були Руцькой, радник Єльцина Геннадій Бурбуліс, вдова Андрія Сахарова Олена Боннер, священик Гліб Якунін — колишній політв’язень, а тепер депутат російського парламенту, а також гуморист Геннадій Хазанов, який насмішив народ, сказавши, що неможливо здійснювати чисту політику «брудними й тремтливими руками».

Під піддашшям біля одного з під’їздів Білого дому з боку річки було влаштовано пункт першої медичної допомоги, й після мітингу Емма пішла туди, щоби запропонувати свої послуги. З десяток людей із нарукавними пов’язками із червоним хрестом стояли за столами, на яких було викладено антисептики, спирт, марлю та бинти. Кілька медсестер, виснажені довгою безсонною ніччю, лежали на виступі під вікнами, намагаючись якось відпочити. Радіо Білого дому почало передавати попередження про потребу мати при собі вологі носовички або марлю й закривати ними рот і ніс у разі газової атаки. Лікарі та медсестри з пункту допомоги попросили Емму роздобути бинти та обладнання. Вона поїхала додому, щоби зателефонувати доньці до США. Коли вона повернулася через кілька годин, медпункт уже розташовувався біля тролейбуса, який слугував захисним бар’єром із того боку будівлі, що виходив на парк.

Лікарі та медсестри з різних московських лікарень, що з’їхалися до Білого дому разом із припасами, сказали, що в додаткових лікарях немає потреби, оскільки й пацієнтів поки що немає. Тоді Емма пішла до другого тролейбуса, де жінки займалися приготуванням канапок. Одна із жінок спитала: «Що ви тут робите? Ми готуємо їжу». Емма завагалася й хотіла піти. «Ну, то що ж Ви стоїте? —