Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Не хвилюйся. Ця книжечка не потрапить за межі цього будинку, — запевнив мене Метью, простягаючи руку до стосу своїх листів.

— Ти не можеш гарантувати це зі стовідсотковою впевненістю, — заперечила я.

— Нехай історія сама за себе потурбується, Діано, — рішуче відказав він, немов ставлячи крапку в цій розмові. Але я не могла не думати про майбутнє і про той вплив, який може справити на нього наше перебування в минулому.

— Я й досі вважаю, що нам не слід дозволяти Кіту тримати у себе оту шахову фігурку. — Мене невідступно переслідував спогад про те, як Марлоу тріумфально вимахував маленькою статуеткою богині Діани. Та статуетка була королевою в коштовному наборі срібних шахів, який належав Метью; вона також була одним із тих предметів, якими я скористалася, щоб спрямувати нас саме в цей відрізок минулого і саме в це місце. Двоє незнайомих молодих демонів, Софі Норман та її чоловік, Натаніель Вільсон, несподівано принесли її до будинку моєї тітки в Медісоні якраз в той момент, коли ми обмірковували нашу майбутню подорож у часі.

— Кіт цілком справедливо і за правилами виграв її у мене минулого вечора — що й мало статися, судячи з ходу гри. Принаймні зараз я вже бачу, як це йому вдалося: він хитрим прийомом відволік мою увагу. — Зі швидкістю, гідною заздрощів, Метью черкнув записку, а потім, акуратно склавши аркуш, капнув бульбашку розтопленої кіноварі на його краї і притис печаткою. На золотій поверхні персня виднівся простий символ планети Юпітер, а не та, складніша емблема, яку відьма Сату випалила на моїй шкірі. Віск потріскував, застигаючи. — Якимось чином моя біла королева потрапила від Кіта до родини відьом у Північній Кароліні. Маємо сподіватися, що вона повторить цей шлях — з нашою допомогою чи без неї.

— Кіт не знав мене раніше. І він недолюблює мене.

— Іще одна причина не перейматися. Допоки йому буде неприємно споглядати зображення Діани, він не зможе з ним розлучитися. Крістофер Марлоу — мазохіст вищого ґатунку. — Із цими словами Метью взяв іще одного листа і відкрив його, розрізавши ножем.

Оглянувши інші предмети на моєму столі, я взяла в руку жменьку монет. Моя навчальна програма в університеті не передбачала практичних знань із грошових знаків Єлизаветинської доби. Не було в ній також відомостей про ведення хатнього господарства, про належний порядок вдягання нижньої білизни, форми звертання до слуг і про виготовлення ліків від головного болю, на який страждав Том. Розмови з Франсуазою стосовно мого гардеробу виявили моє повне невігластво щодо поширених назв звичайних кольорів. Що таке «зелений, мов гусячий висерок», я вже знала, але мені ще не траплявся отой особливий сріблясто-брунатний відтінок, відомий під назвою «пацюче хутро». Ці практичні труднощі навели мене на думку задушити після повернення першого ж стрічного історика доби Тюдорів за злочинне нехтування своїми професійними обов’язками.

Але було щось привабливе в знайомстві з деталями повсякденного життя, і тому я швидко забула про роздратування і свій кровожерний намір. Я перебрала монети на своїй долоні, шукаючи срібний пенні. То був наріжний камінь, на якому ледь трималися мої мізерні знання. Ця монета була не більшою за ніготь на моєму великому пальці. Тоненька, наче облатка, вона мала на собі той самий профіль королеви Єлизавети, що й решта монет. Розклавши монети відповідно до вартості, я почала впорядковано описувати їх на наступній чистій сторінці свого щоденника.

— Дякую, П’єре, — пробурмотів Метью, ледь поглянувши на свого слугу, коли той забрав запечатану кореспонденцію і поклав на стіл наступну порцію нової.

Ми сиділи й писали в комфортній товариській тиші. Скінчивши невдовзі свій список монет, я спробувала пригадати, чому навчив мене небагатослівний кухар Шарль стосовно приготування глінтвейну — чи як там його називають?

Глінтвейн проти головного болю

Задоволена тим, що напис вийшов більш-менш прямим, з викрутасами і мав лише три малесенькі чорнильні плями, я продовжила.

Поставте воду на вогонь. Вбийте в неї два яєчні жовтки. Додайте білого вина і вбийте іще жовтки. Коли вода дійде до кипіння, дайте охолонути, а тоді додайте іще вина та яйце. Доведіть суміш до кипіння, додаючи шафрану та меду.

Утворена суміш була гидотною — вона мала яскраво-жовтий колір та слизьку консистенцію чи то сметани, чи то сиру — але Том проковтнув її без нарікань. Згодом, коли я спитала Шарля про належну пропорцію меду та вина, він здійняв руки догори, нажаханий моєю нетямущістю, і швидко вийшов геть, не сказавши ані слова.

Пожити в минулому завжди було моїм таємним бажанням, але це виявилося набагато важчим, ніж я коли-небудь собі уявляла. Я скрушно зітхнула.

— Тобі знадобиться більше, ніж оцей записник, щоб відчути себе тут, як удома, — зауважив Метью, не відриваючи очей від своєї кореспонденції. — Тобі також потрібна власна кімната. Чому б тобі не оселитися у цій? Вона достатньо світла, щоб замінити тобі бібліотеку. Ти можеш також перетворити її на алхімічну лабораторію, хоча якщо ти збираєшся перетворювати свинець на золото, тобі захочеться мати більш усамітнене приміщення. Кімната біля кухні, наприклад.

— Біля кухні не вийде. Бо Шарль ставиться до мене неприязно, — відповіла я.

— А він до всіх ставиться неприязно. І Франсуаза також. Звісно, за винятком Шарля, якого побожно шанує, немов якогось святого, попри його пристрасть до чарки.

У коридорі почулися тверді й чіткі кроки, і на порозі з’явилася невдоволена Франсуаза.

— До господині Ройдон прийшли чоловіки, — оголосила вона й відійшла убік, даючи дорогу сивочолому сімдесятирічному діду з мозолистими руками та набагато молодшому чоловіку, який ніяково переступав з ноги на ногу. Жоден із прибулих не був істотою.

— Сомерс, — нахмурився Метью. — А це — молодший Джозеф Бідвел?

— Еге ж, володарю Ройдон, — відповів молодший, стягуючи з голови шапку.

— А зараз господиня Ройдон дозволить вам зняти її розміри, — заявила Франсуаза.

— Розміри? Які розміри? — погляд, який Метью кинув на мене, а потім на Франсуазу, вимагав негайної відповіді.

— Взуття. Рукавички — для гардеробу мадам, — сказала Франсуаза. На відміну від спідниць, черевики потребували іншого підходу, аніж той, який можна було охарактеризувати фразою «один розмір підійде для всіх».